Список Кличка: Леонід Неживий
Хто не знає в Корюківці Леоніда Михайловича Неживого? Він авторитетний підприємець, організовує перевезення великовагових вантажів у межах країн СНД, шанована в районі людина. Його кандидатуру як ймовірного претендента на депутатське крісло по мажоритарному округу назвав Віталій Кличко, лідер партії "УДАР" Коли Леоніда Михайловича запитують про його коріння, він каже, що народився в рибальському селищі з екзотичною назвою Чільгікан на березі Охотського моря у Хабаровському краї. Життєва доля занесла на край світу його рідних. Батько був офіцером, під час війни служив у кавалерійській частині, мати — вчителька початкових класів, директор школи. Ріс у багатодітній сім’ї, де були чотири брати й сестра. Льоня був найменшим серед них.
І рибальське село, і холодний Сибір
На батьківщину, в Корюківку, сім’я повернулася 1969 року. На той час вже не стало рибальського селища. Тоді ж Льоня пішов до першого класу Корюківської середньої школи №3. Непомітно пролетіли шкільні роки. Неповторна і чарівна природа Поліського краю стала рідною для Леоніда. От тільки дошкуляли погані дороги, невилазна багнюка на шляхах, особливо навесні й узимку. А ще дуже полюбив мотоцикли й машини. Тому з вибором майбутньої професії довго не вагався.
Після школи відразу вступив на навчання до Гомельського шляхо-будівельного технікуму. Після його закінчення отримав направлення на роботу до Калинковицького дорожньо-експлуатаційного управління. Але за спеціальністю працював недовго.
Незабаром Леоніда Неживого призивають до лав Збройних сил. Виконання священного обов’язку перед Батьківщиною тоді вважалося великою честю. Служив у ракетних військах стратегічного призначення у Львівській області. Командування помітило неабиякі організаторські здібності воїна. Тому присвоїли йому звання старшини — найвище, що може отримати військовий строкової служби.
Після звільнення в запас запропонував коханій дівчині Ірині руку і серце. Його майбутня дружина тоді навчалася на п’ятому курсі Маріупольського металургійного інституту. Поки Ірина закінчувала навчання, Леонід працював слюсарем на металургійному комбінаті імені Ілліча. За розподілом дружина була направлена на металургійний комбінат у місті Старий Оскол Бєлгородської області Російської Федерації. Працювала там інженером-конструктором. А Леонід викладав у металургійному профтехучилищі. Водночас сам навчався на вечірньому відділенні Московського інституту сталі і сплавів. Вищу освіту отримав у 1991 році.
Однак криза, яка охоплювала Радянський Союз, усе більше зачіпала сім’ї працівників важкої промисловості. У 1989 році деякий час Леонід працював начальником верхнього складу Бєлгородського лісопереробного заводу. А потім подружжя вирішило їхати на заробітки до Сибіру. Леонід валив ліс, а Ірина працювала у військовій частині інженером. Жили в селищі Магістральному, що на станції Кірінга. З Корюківки тоді на лісозаготівлях трудилося десять осіб. Хоч і тяжка була робота, але і заробітки мали непогані. Але 1991 року розвалився Радянський Союз, народногосподарський комплекс став занепадати. Леонід та Ірина повернулися додому, загартовані сибірськими морозами і побутовими негараздами.
Леоніда запросили на роботу зі спорудження заводу будівельних матеріалів у Корюківці. Займався газифікацією підприємства. Воно було побудоване на 99 відсотків. Однак 1994 року підприємство визнали нерентабельним і припинили фінансування. Виробництва не вийшло. Як і випуску будматеріалів у Корюківці.
Краще мати власну справу
Тоді ж Леонід Неживий вирішив, що далі працювати на таку державу, яка спочатку виділяє величезні кошти, а потім залишає недороблене, немає ніякого сенсу. Краще зайнятися власним бізнесом — справою, яка приносить конкретні результати. Став потроху збирати автоколону. Нині вона налічує дев’ять 20-тонних автомашин. Замовлень не бракує.
Переважно перевозять на Росію продукцію Корюківської фабрики технічних паперів. А з Росії беруть попутні вантажі по всій Україні. За ці роки сформувався дружній колектив. Деякі водії працюють від самого початку організації автоколони. Їм подобається і ставлення керівництва, і заробітки у ЗАТ «СІВЕР-ТРАНС».
Дружина Леоніда Михайловича, Ірина Анатоліївна, 18 років завідувала складом на Корюківській фабриці технічних паперів, а тоді вирішила допомагати чоловіку як фізична особа-підприємець і первізник.
Про ставлення до працівників на підприємстві свідчать деякі приклади. Маю на увазі надзвичайні події. Років вісім тому на митниці згоріла машина зі шпалерами. Сталося це через необережність водія. Але підприємство вийшло із ситуації: замовникам відшкодувало збитки, а згоріле авто списало, взявши собі на збитки.
«І як же за таку помилку розплатився водій?» — питаю. «Та не дуже його карали: десь півроку працював на половину зарплати. У нас він і до пенсії доробив. Намагаємося підтримувати в колективі гарний настрій. Завжди вітаємо працівників з днем народження, святами, вручаємо подарунки», — каже Леонід Михайлович.
Доброта — не лише перед виборами
Кумедно іноді сприймається активізація деяких підприємців перед виборами. Тут вони тобі і пакети з гречкою, школам «беушні» комп’ютери, а до сіл направляють перукаря, щоб робив зачіски за кошти кандидата.
Для Леоніда Неживого робити добро людям є потребою його душі. До того ж він допомагає найбільш знедоленим і найбільш нужденним, а не тим, хто голосуватиме на виборах. Йдеться, приміром, про виділення спонсорської підтримки для дітей-інвалідів Прилуцького центру соціальної реабілітації, щорічної допомоги на День захисту дітей Корюківській ЗОШ №3 І ступеня. Фінансово підтримує друкування книг місцевих авторів, молодіжні організації. На День Перемоги особисто відвідує ветеранів війни з вітаннями та подарунками. Організовує поїздки дітей до Менського зоопарку та на озера.
Пана Леоніда люблять і дорослі, і малі. Не з обов’язку, а за покликанням серця він бере участь у вихованні дітей. Як тільки прибуває на вулицю, де стоїть його будинок, кричать: «Дядя Льоня приїхав!» Молоді люди, підлітки підходять, діляться секретами, які не завжди і батькам кажуть, радяться, при потребі звертаються за підтримкою. Бо знають, що Леонід Михайлович не відмовить
Валерій МАГУЛА
Скорочено. Повністю читайте в газеті "Сіверщина" за 26 липня
| Читайте також |
| Коментарі (4) |
|
| |
0
