Сніг ще не пахне кавуном...

Тепер я зрозумів язичників, коли вони пізньої осени палять багаття до неба, розріджуючи одноколірність. Розумію шведів, що розмальовують свої будинки у яскраві червоні, зелені та інші кольори.

Сірятина так паскудно нищить ніжні порухи душі - сірятина плотів, які ледь борються з нею позеленілими моховими заглибинами, сірятина голих дерев, понуро заниканих під сірим же небом, сірятина сільських хат, мало яка з них бо пащекує свіжими кольорами, сірятина роз"їжджених доріг і стежок. Зрештою, сірятина людей, що бродять в напрямку магазину- ґенделика у сірому ж таки одязі...

І тут нарешті - пахощі першого снігу!.

Так, цей сніг ще не пахне кавуном - це буває лише в середині зими - але він міняє навіть птахів: синички оно стають яскравими і вже вимогливо стукають делікатними дзьобиками у причілкове вікно, нагадуючи про потребу повторення минулорічної годівнички. І паркани гордо біліють мікрофортечними мурами, і дерева наче повищали, бо вже не соромно їм світити голизною. І дороги ще не заквецяні людськими ногами та автомобілями. І навіть люди похлвалися по сірих своїх хатах, щоб не псувати святешну, храмову білизну першого снігу...

Василь ЧЕПУРНИЙ