Сюжет,від якого німію...

Дізналася від свого сільського знайомого з Васильківщини.

В суботу ,в маленьке, напівзакинуте сільце, оточене полями, приїхали дві потужні машини. Привезли триста фазанів-де їх закупили, хто і звідки привіз-- невідомо.

У неділю птахів, до одного, до пірця,- розстріляли. Тобто, спочатку їх випустили в озиме поле з переметами- біжіть, ви вільні! -а здорові такі мужики, переодягнені на мисливців, в маскхалатах, вдавали, що полюють.Стріляли і влучали. Жодне не втекло.

Не буду це коментувати. Не буду волати до всіляких там мисливських товариств - якби вони діяли,такого не було б...

Тепер ця фазаняча історія не дає мені спокою, бо все запитую себе жиленківським рядком :"що є життя, що є людина?" І стоїть вона у мені поруч з розповіддю моєї бабусі про те, як тоді, коли їй було років 5-6 (зима1905-6 року) випав льодяний дощ і мужики з ціпами пішли бити дроф у степу. І дехто набив стільки, що аж засолив їх...Дрофа -це такий красивий степовий птах, який повертається в одну й ту ж борозну, живе сімейно. Нині він у "Червоній книзі", на Січеславщині зустрічається рідко. Посилаються на хімікати, на розорані поля. Але ж я знаю, що починалося з полювання з ціпами: захотілося селянам мнясця...

А чого хочеться цим, сьогоднішнім "мисливцям"-- на могутніх позашляховиках, одягненним і озброєним на тисячі баксів, з срібними баклагами з "горячітельним" і з польовими ресторанами напохваті?!Не знаю. Чомусь в уяві виникає фазаняче пір'я і краплі пташиної крові на снігу. І людиноподібні вбивці, яким хочеться крові.

Любов ГОЛОТА