Щорський детектив
Як шукають хабарників? Ця невигадана історія трапилася з директором Щорського гідропарку ще торішньої весни. Про неї знають не лише в місті. Про початок операції правоохоронців під кодовою назвою «Хабар для директора» розповіли обласні газети. Правда, з деяким співчуттям до керівника та з недовірою до борців із корупцією. Та все ж таки читачі відчули, як можна вскочити в халепу, коли раптом з якогось дива з’явиться спонсор і запропонує вам гроші на підтримку бідної організації або підприємства.
Але послухаємо директора Щорського парку культури і відпочинку Галину Іванівну Ісаченко:
— Коли затверджували кандидатури у члени виконкому міської ради, прозвучало прізвище одного з правоохоронців. А я візьми та й скажи: «Кого ми обираємо? Він же побив людину. Якщо він такий незамінний, то голосуйте, а я цього не робитиму».
Можливо, мої слова і стали для декого з охоронців порядку керівництвом до дії, чи спрацювала корпоративна солідарність. Десь після 20 березня 2011 року зателефонував мені житель міста Валентин Литвиненко, який раніше був покараний громадськими роботами і в лютому працював у гідропарку. Він сказав, що знову направлений до нас на роботи. Хлопець повідомив також, що влаштувався на добре оплачувану роботу і, знаючи нашу бідність, хотів би надати гідропарку посильну спонсорську допомогу. І ось 6 квітня 2011 року він прийшов до мене в кабінет, такий ввічливий і тихенький, дістав із барсетки складені удвоє гроші — 700 гривень. Я взяла, поклала їх спочатку в календар. А він ще навіщось спитав, коли йому відпрацьовувати, та й пішов. Я відчула, що гроші мають якийсь різкий запах, зателефонувала касиру, щоб негайно прийшла і оформила документ про прийом спонсорської допомоги. Тільки-но поговорила, як до кабінету влетіли четверо молодих людей (три чоловіки і жінка) та двоє понятих. Я вже потім дізналась, що більшість із них — правоохоронці з Чернігова, а Руслан Єфименко — з районної міліції. «Гості» взялися мене допитувати, чи маю я гроші. Мовляв, у них є інформація, що я взяла хабар у відвідувача. Розклали купюри, які дав мені Валентин Литвиненко, а на них напис «хабар». Дивлюся я на Руслана та й кажу: «Ви ж самі мені приводили чоловіка на громадські роботи»…
«Поїдем до СІЗО — там тобі мізки вправлять»
Галина Ісаченко продовжує розповідати:
— Зняли все дійство у кабінеті на відеокамеру, стали лякати: «Якщо не будете з нами співпрацювати, то повеземо до обласної прокуратури. Якщо не напишете того, що говоритимемо, то поїдете до Новгород-Сіверського СІЗО. Негайно пишіть явку з повинною…»
У той день якраз була сесія міськради, де розглядалося запропоноване мною питання стосовно роботи гідропарку. Я прошу правоохоронців: «Дозвольте зателефонувати адвокату, чоловіку та повідомити міськраді, щоб зняли моє питання». Не дозволили. Це вже я потім від юристів дізналася, що вони не мали права так робити. Хоча міліціонери пізніше почали запевняти, що проводилося не затримання мене, а лише огляд місця події. Але який же то огляд, якщо вони увірвалися до кабінету близько 10-ої години, а вийшла я близько 17-ої?
Возили мене до прокуратури. Там підійшов слідчий з Чернігова і каже: «Пишіть пояснення». Я і написала, що отримала спонсорську допомогу. Тоді мене знову стали залякувати: «Давайте поїдемо до Новгорода-Сіверського, хай вам там мізки вправлять». Урешті-решт правоохоронець написав так, як їм потрібно, а я підписала. Коли ж приїхав мій чоловік та син, їх довго не підпускали до мене. А якби мені дозволили зателефонувати, то рідні привезли б адвоката. Провівши багатогодинні слідчі дії, мене відпустили, але від роботи відсторонили.
«Звільнимо за статтею»
За якийсь час мене викликав заступник голови міськради Олег Ясенчук і сказав, щоб я написала заяву на звільнення з роботи. Бо таку вказівку начебто дало керівництво району. Коли ж я відмовилась писати заяву, пригрозив: «Звільнимо за статтею». За якою статтею — не пояснив. Викликали до міськради ще раз, пояснювали, що з райдержадміністрації тиснуть, щоб мене звільнили з роботи. Нібито доклав до цього руку представник Партії регіонів.
Порушення не вплинули на права підсудної?
І ось мою справу про хабар у 700 гривень розглядає Щорський суд. Суддя повністю на боці сторони обвинувачення. Але при розгляді справи випливло, що правоохоронці некоректно роз’яснювали мені права на захист, понятих відсилали з кімнати, коли на мене тиснули, а гроші на хабар помічали при відсутності понятих. Я, до речі, скаржилася у прокуратуру, що при затриманні мені не дали змоги зателефонувати рідним, і самі не зателефонували, не видали копії акту вилучення документів організації, не надали адвоката. Однак відповіді на скаргу я не отримала.
Не копай яму ближньому…
А тим часом організатори справи про хабар Галини Ісаченко виявилися далеко не ангелами. До їхньої діяльності давно придивлялися співробітники Управління Служби безпеки України в Чернігівській області. Вони і зафіксували протиправні дії двох офіцерів міліції. Бо останні, використовуючи свої службові повноваження в особистих інтересах, вимагали від військовослужбовця прикордонного загону 1500 гривень за неповідомлення керівництву військової частини про факт вчинення ним адміністративного правопорушення. Але діяли правоохоронці професійно, використовуючи чи то власний, чи чужий досвід. Для отримання грошей задіяли посередника, який уже після передачі зазначеної суми був затриманий співробітниками СБУ.
Працівники міліції, прізвища та імена яких у Щорсі не знають хіба що неграмотні та малі діти, а прізвище одного з них не раз писали великими літерами фарбою на об’їзному мосту, були звільнені з органів МВС. Відбувся суд, який визнав їх винними. Хоч рішення суду загалом було досить м’яке. Кожному з порушників закону призначено штраф у розмірі п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян. По суті правоохоронці відбулися великим переляком.
Валерій МАГУЛА.
Скорочено, повністю читайте в газеті "Сіверщина" за 15 березня.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |