Ми, українці, любимо прикидатися бідними і нещасними. Людина, маючи дві квартири, будинок у селі, хорошу пенсію і зарплату, все одно буде казати: «Які ми бідні!» Певно, це від тих розкуркулювальних часів, коли вигідно було бути злиднями. Гляди, щось ще й дадуть замість відбирання… Так звикли і зараз так живемо. Скажімо, всі плачуть, що нема українського кіно. І всі ждуть грошей від держави. А якщо ті гроші й трапляються, то безслідно поглинаються, як у чорну діру. Олег Скрипка перекреслив подібні плачі і скарги — взяв і створив мультфільм «Щедрик». Сам. З невеликою компанією таких, як сам, працьовитих українців: кобзарем Сашком Лірником, співаком Чубаєм та їхніми друзями. Для цього довелося виліпити сотні пластилінових чоловічків. Естафету Миколи Леонтовича, «Щедрик» якого співає вся Америка, не підозрюючи про українське його походження, продовжив Олег Скрипка.
І це вчинок мужчини, на брак яких нарікає Ліна Костенко в своєму новому романі «Записки українського самашедшого». Бо мужчина — це дія, а не плачі, кректання і сльози.
Щедрий вечір, добрий вечір! Добрим людям на ввесь вечір! Українці, шануймося, бо ми того варті!
Ми, українці, любимо прикидатися бідними і нещасними. Людина, маючи дві квартири, будинок у селі, хорошу пенсію і зарплату, все одно буде казати: «Які ми бідні!» Певно, це від тих розкуркулювальних часів, коли вигідно було бути злиднями. Гляди, щось ще й дадуть замість відбирання… 
