Шаблі - догори! Або про мову, владу і платіжки

Виступ 24 серпня в обласному музично-драматичному театрі імені Т.Шевченка з нагоди 25-річчя Незалежности України

«Камінь, що його відкинули будівничі, став по главу угла. Від Господа це сталося» - цими біблейськими словами можна сказати сьогодні про Україну. Адже не секрет, що довший час на українців світ дивився як на послідущу націю і державу.

Мене сьогодні попросили розказати про телеграму, яку ми з Валерієм Сараною, головою Руху, відправили під час ГКЧП Президії Верховної Ради УРСР, і я про неї скажу, але ж не забуваймо, що в той час тодішній президент США закликав Україну не виходити зі складу СРСР. Так, сьогодні Америка наш надійний союзник, але ще вчора вона була за збереження Союзу, з якого виходила Україна.

А в тій телеграмі, яку ми відправили під час путчу 1991 року, написано три речення: «Протестуємо проти московського двірцевого перевороту. Такий союз Україні не потрібен. Вимагаємо негайного виходу України зі складу СРСР». І як розповідала тодішній народний депутат Тетяна Яхеєва, телеграма справила враження на членів Президії Верховної Ради УРСР, що тоді засідала безперервно – певно, тим, що радикалізм прийшов не з Галичини, а із зрусифікованого Чернігова.

Сьогодні Україна – в геополітичному центрі світу. Ви думаєте, що президент Польщі Дуда з якоїсь міфічної любові до України стоїть сьогодні на Майдані Незалежності, на параді? Ні, він просто знає – єще Польска не згінєла, доки є Украйна!

Президент сьогодні говорив про наші Збройні Сили, як гарант незалежності. Так – армію ми з вами, українські патріоти, підняли з небуття, із розвалу, вчиненого режимами Кучми і Януковича. Але таким же гарантом незалежності є українська мова: Путін не поліз у ті області, де говорять українською. Тож сьогодні маємо сказати прямо і відверто усім, хто досі говорить російською мовою – ви допомагаєте російським окупантам, ви допомагаєте Путіну! Адже згадаймо постулати руського міра: гдє русскій – там і Рассія! Рассія заканчіваєтса там, гдє заканчіваєтса руській язик! Хіба мало цих доказів?!

І не треба мені розказувати прол російськомовних патріотів, бо їх внуки завтра скажуть: «А мой дєдушка всєгда разгаварівал на рускам язикє!».

Сьогодні велике свято і ми можемо говорити багато пафосних слів. Але після другої чи третьої чарки, яку кожен із нас, я певен, підніме за Україну, подумаймо – а що далі? Які завтра прийдуть платіжки за тепло? І не врятують субсидії – образливі для отримувачів, несправедливі щодо середнього класу, який платить податки і не отримує субсидій, і здирницькі для бюджету, оскільки кошти перекачуються з державної казни у кишені олігархів.

І якщо у жахливому, жаскому сні ми уявимо наступ російських військ на Чернігів – то хіба їх будуть зустрічати хлібом, сіллю і водкою тільки агенти руського міра, які подосі сидять у стратегічних підприємствах, відданих росіянам режимом Кучми, сидять в засобах масової інформації, сидять у культурі? Ні, їх будуть зустрічати і обивателі, незадоволені високими тарифами і цінами.

Тому я хочу сказати, що панове Куліч, Вдовенко, Атрошенко та інші керівники є такими є солдатами російсько- української війни, як і ті наші хлопці, що під кулями на Донбасі. Бо від ваших рішень залежить рівень добробуту, а відтак – рівень стабільності внутрішнього фронту в Україні. Патріотів, звісно, більше, ніж у цьому залі – хай навіть у рази. Але все ж обивателів більше, для яких матеріальний рівень важливіший за поняття честі, свободи і незалежності. Зрештою, і патріоти заслуговують жити заможно. Тож, панове керівники, стріляйте влучно на своїй ділянці російсько- української війни. Стріляйте по бідності і несправедливості!

І тоді за чаркою ми радісно скажемо: «Україна буде вільна, буде ненька самостійна – шаблі догори!»

Василь ЧЕПУРНИЙ