Руки простягнуті з дитинства

На моєму старому будинку в Чернігові з'явилися ці дві руки як натяк, що є речі, які можуть колись відпустити, але не залишать ніколи.

Останній день школи, вранці діти поспішали туди з букетами, а поверталися зі стосами підручників і вазонками, які муситимуть доглядати влітку. Треба було саме сьогодні опинитися на цих вуличках, із жахливим асфальтом і розкішними ірисами, які залюбки ділять клумби із не менш розкішною кропивою.

Ось воно, життя, - у бантах випускниці з морозивом, у пластиковому стаканчику з дешевим пивом, що затримується у руках її батьків, поки вони святкують випускний на спальному районі.

Життя у полуницях і півоніях, які впевнено увійшли до міста разом із літом і з першим розбитим на спортивному майданчику коліном.

Життя, і його терпкий смак, коли повертаєшся у минуле. І відчуваєш простягнуту до тебе руку, про яку ніби забула. А потім бачиш її на стіні будинку, де жила у дитинстві.

Оксана РОЗУМНА