Розрекламовані російські ЗРК провалили іспит

Як відомо, 7 квітня Сполучені Штати Америки (США) завдали ракетного удару крилатими ракетами «Томагавк» по авіабазі сирійських урядових сил «Шайрат». У результаті 58 з 59 запущених американських крилатих ракет уразили призначені цілі — бойові літальні апарати сирійських ВПС, засоби ППО, сховища боєприпасів та палива та низку інших об’єктів військової інфраструктури Сирії в цьому регіоні.

Офіційно визнаною урядом США причиною удару стало застосування сирійськими урядовими збройними силами 4 квітня проти формувань збройної опозиції та мирних громадян хімічної зброї — бойової отруйної речовини, зарину

Після початку російської операції в Сирії в жовтні 2015 року росіяни розмістили на території республіки зенітні ракетні комплекси (ЗРК) С-300 та С-400, а також розгорнули безпосередньо біля позицій своїх ЗРК та авіабаз зенітний ракетно-гарматний комплекс «Панцир-С1» для їхнього прикриття.

За словами прес-секретаря президента Росії Дмитра Пєскова, ці системи озброєння, окрім інших сил та засобів, були перекинуті в Сирію для захисту угруповання російської авіації. Але насправді було зрозуміло, що дійсною метою розміщення в Сирії найсучасніших та найефективніших, за словами російських фахівців, систем ППО та ПРО було зовсім інше.

Це, зокрема, підтвердив речник Міноборони Росії генерал-майор Ігор Конашенков, який зазначав у коментарях для представників ЗМІ 6 жовтня 2016 року, що дальність роботи комплексів С-300 і С-400, які мають на озброєнні російські угруповання, розташовані в регіоні, «може стати сюрпризом для будь-яких невпізнаних літаючих об’єктів». І тому він «…рекомендував би колегам у Вашингтоні ретельно прорахувати можливі наслідки реалізації планів щодо завдання повітряних та ракетних ударів по сирійських військах». Російський генерал явно попереджав США та Ізраїль, які ще раніше висловили готовність «за потреби» втрутитись у сирійський конфлікт у військовий спосіб.

Остаточно зрозумілою мета появи розрекламованих російських ЗРК у Сирії стала після заяв російського МЗС. Ось цитата з російської газети «Взгляд» від 7 жовтня 2016 року: «Інтрига навколо раптової появи в Сирії додаткових російських зенітно-ракетних комплексів зникла. Як офіційно заявило МЗС Росії, це зроблено для запобігання ударам американських крилатих ракет по сирійських аеродромах».

Але, як з’ясувалося 7 квітня нинішнього року, усі ці грізні заяви Кремля із одночасним «брязканням» зенітними ракетами не варті того, аби надто на них зважати. Навіть у протистоянні із далеко не новими американськими крилатими ракетами (КР «Томагавк» була прийнята на озброєння армії США ще далекого 1983 року) ефективність російських ЗРК виявилася, м’яко кажучи, спірною. Тож сьогодні багатьох цікавить, чому саме російські ЗРК «скромно промовчали», коли американські «Томагавки» розносили на друзки сирійську авіабазу? Тим більше, що за багатьма російськими рекламними проспектами саме крилата ракета є для таких комплексів, як «Бук-М1», С-300, «Панцирь-С1» та новітній С-400, ціллю номер один.

Звичайно, після успішного американського удару воєнно-політичне керівництво Росії поспішило видати на-гора безліч конспірологічних і нібито правдоподібних причин цього відвертого конфузу російської ППО. Від існування заздалегідь досягнутих «політичних домовленостей» між США та РФ «не заважати одне одному» до «об’єктивно низької ефективності» американського ракетного удару.

Але всі вони радше мали психологічний та пропагандистський характер (бо ж перед власним населенням за військові невдачі треба якось виправдовуватися), ніж дійсно пояснювали причини цього конфузу по суті. І тому були досить швидко і повністю спростовані суровою реальністю — США, попри присутність у країні «найсучасніших та найефективніших у світі зенітних ракетних систем», а також «надійного купола ППО», добряче довбонули крилатими ракетами російський ВПК, вразивши всі намічені цілі. Але це зовсім не пояснювало дійсних, суто військових, причин цього російського зенітно-ракетного скандалу. Адже в те, що росіяни не пробували перехопити американські «Томагавки» не надто віриться (зрештою, невже росіяни відправляли до Сирії свої системи ППО лише для того, щоб узяти участь у місцевій виставці військової техніки та озброєння). Окрім того, російських дипломатів ніхто за язика не тягнув, коли вони хвалилися «супернадійною системою ППО, розгорнутою над Сирією».

Насправді вищезазначені причини очевидні і лежать на поверхні — усі наявні російські зенітні ракетні системи неефективні проти таких засобів повітряного нападу, як крилата ракета (КР). Причому це відомо достатньо давно.

Крилаті ракети цього типу застосовуються американською армією в реальних бойових діях ще з 1991 року. Під час війни у Перській затоці армія США запустила 297 таких ракет, 282 вразили визначені цілі. Під час операції «Лисиця пустелі» проти Іраку 1998 року було випущено 370 ракет «Томагавк», у Лівії — ще 200, а в Югославії американці закидали армію диктатора Мілошевича сотнями «Томагавків».

Щоб не вдаватися у військово-технічні подробиці, скажу, що головною причиною неефективності наявних російських ЗРС саме проти крилатих ракет є те, що вони їх виявляють надто близько від своїх позицій. Цієї відстані не вистачає російським ЗРК, щоб встигнути прицілитися та вдало вистрілити по КР (необхідна відстань для «зручних» умов — 30–35 км). Хоча, звісно, у випадку масованого удару певну частку атакуючих «Томагавків» ці ЗРС, напевно, все ж-таки встигнуть обстріляти.

А от система наведення «Томагавка» працює за маршрутом прольоту, який заздалегідь прокладений та введений у неї. Ракета, простіше кажучи, летить за закладеним в її електронний мозок маршрутом, водночас звіряючи його із місцевістю. Корегуючи свій політ за введеними в її польотне завдання ще до пуску так званими контрольними точками. До того ж під час наведення на ціль «Томагавк» не залежить від супутникової системи навігації GPS, як помилково вважають деякі «фахівці» в Росії. Тому перехопити керування нею дуже складно, а «збити з курсу» можна, хіба що суттєво змінивши по маршруту прольоту КР рельєф місцевості.

Але найбільш вбивчою якістю цих американських КР для російських ЗРС є їхня здатність оминати рельєф місцевості, тобто здійснювати свій політ на висоті не більше 20–50 метрів над поверхнею, що є гранично малими висотами для ефективної дії російських ЗРК. Саме ця якість дозволяє «Томагавкам» використовувати рельєф місцевості для прихованого підльоту, раптового та високоефективного ураження як цілей, прикритих ешелонованою системою ППО, так і самих компонентів систем ППО. Іншими словами, «Томагавки» (навіть одиничні ракети, не кажучи вже про їхнє масоване застосування) для російських систем ППО — ніби «чорт з табакерки», бо завжди з’являються раптово, на надто близькій відстані й з несподіваних напрямків. Це повною мірою стосується не тільки ЗРК типу С-300\400, а й спеціально створених для боротьби саме із КР ЗРГК типу «Панцирь-С1».

Звичайно, в російському арсеналі є засоби, здатні суттєво нівелювати цю якість американських КР, вирізняючи малорозмірні КР на тлі земної поверхні за наявності значних радіолокаційних перешкод на значній відстані (наприклад, літаки дальнього радіолокаційного огляду А-50 та швидкісні винищувачі-перехоплювачі типу МіГ-31). Але їхнє інтенсивне та масове використання в Сирії нині надто витратне для російського бюджету, а тому постійно чергувати в повітрі біля кожного сирійського аеродрому вони не можуть (у збройних силах РФ залишилося не більше семи боєздатних літаків А-50 на всю країну, а час патрулювання МіГ-31 з повним БК не перевищує дві години). Зважаючи на це, росіянам варто було б серйозно замислитися про сенс своїх військових авантюр на Близькому Сході, де їхніми «національними інтересами» навіть і не пахне, а «Томагавк» може прилетіти будь-якої миті…

Костянтин МАШОВЕЦЬ,
«Народна армія»