Росіяни катують українців, як нацисти
В полоні його сім разів возили на розстріл.
Олександр Антоненко, боєць чернігівської тероборони.
«Чернігів вистояв тільки завдяки тому, що прості люди стали на його захист. Ми воювали із зброєю, але без броніків та шоломів.
У полон нас захопили днрівці, які відзначались своєю жорстокістю. На наших очах розстріляли наших побратимів.
Спочатку нас три тижні тримали в закинутій будівлі у Вишневому в кілометрах від Чернігова. Там було так само холодно, як і на вулиці, з дірявих дахів на нас постійно капало. Сиділи на бетонних плитах, на протягах. Кайданки протирали руки до кісток. Годували нас кашею з однієї тарілки. Останні 5 днів взагалі не годували.
Кілька разів на тиждень мене вивозили на розстріл, аби змусити працювати на них. Проте зрозуміли, що з цього нічого не вийде. У російських колоніях, знаючи, що я відмовився від співробітництва,
ставились до мене з посиленою жорстокістю.
В Курському СІЗО я відморозив ноги через те, що нас довго тримали лежачи на землі під час морозу. Коли я пожалівся на біль в ступнях, вони побили мене саме по них. Потім мене занесли в приміщення на ногах, наче футбольний м’яч.Нас били по шість годин підряд. Бувало, забивали до смерті. Я разів десять втрачав свідомість після побиття вже в камері.
Одного разу, побачивши на моєму пальці тюремне татуювання, мене почали бити по двоє, постійно змінюючись. Мені тоді зламали ребра й пальці.Після цього повели до крижаного душу. Потім завели в кабінет, де застосували електрошокер на мокре тіло. Особливо боляче було, коли приставили електрошокер до анального отвору і коли намагались відрізати геніталії. Щоб більше не народжував бандерівців, як сказали.
Жінки-наглядачки були ще жорстокіші. Якби вони мали силу, як у чоловіків, то повбивали б нас.
Тульське СІЗО – справжнє пекло на землі.Нас піднімали серед ночі й змушували віджиматись і присідати.
Найбільше я зміг присісти 1226 разів.Особливо знущалися над нашими в карцері. Коли я чув, як там катували хлопців, у мене починалися приступи епілепсії. До цього їх у мене не було.
Ми сиділи в одній камері з Олексієм Анулею. Він привітав мене з днем народження, розламавши свій пайок хліба. Це був найдорожчий подарунок у моєму житті, бо росіяни влаштовували нам справжній Голодомор. Від води, яку ми там пили, у мене випали всі зуби.
Найважчим днем для мене був той, коли мене дуже страшно побили дуже важкою, мовби свинцевою, дубинкою в одну точку: спочатку по плечу, тоді по нозі, далі – по голові.У мене був синець від п’ятки до верхівки голови, суцільна чорна пляма…
Я мріяв вижити, щоб усе це розповісти.»
Незламний Олександр Антоненко
Людмила ОСИПЕНКО
Олександр Антоненко, боєць чернігівської тероборони.
«Чернігів вистояв тільки завдяки тому, що прості люди стали на його захист. Ми воювали із зброєю, але без броніків та шоломів.
У полон нас захопили днрівці, які відзначались своєю жорстокістю. На наших очах розстріляли наших побратимів.
Спочатку нас три тижні тримали в закинутій будівлі у Вишневому в кілометрах від Чернігова. Там було так само холодно, як і на вулиці, з дірявих дахів на нас постійно капало. Сиділи на бетонних плитах, на протягах. Кайданки протирали руки до кісток. Годували нас кашею з однієї тарілки. Останні 5 днів взагалі не годували.
Кілька разів на тиждень мене вивозили на розстріл, аби змусити працювати на них. Проте зрозуміли, що з цього нічого не вийде. У російських колоніях, знаючи, що я відмовився від співробітництва,
ставились до мене з посиленою жорстокістю.
В Курському СІЗО я відморозив ноги через те, що нас довго тримали лежачи на землі під час морозу. Коли я пожалівся на біль в ступнях, вони побили мене саме по них. Потім мене занесли в приміщення на ногах, наче футбольний м’яч.Нас били по шість годин підряд. Бувало, забивали до смерті. Я разів десять втрачав свідомість після побиття вже в камері.
Одного разу, побачивши на моєму пальці тюремне татуювання, мене почали бити по двоє, постійно змінюючись. Мені тоді зламали ребра й пальці.Після цього повели до крижаного душу. Потім завели в кабінет, де застосували електрошокер на мокре тіло. Особливо боляче було, коли приставили електрошокер до анального отвору і коли намагались відрізати геніталії. Щоб більше не народжував бандерівців, як сказали.
Жінки-наглядачки були ще жорстокіші. Якби вони мали силу, як у чоловіків, то повбивали б нас.
Тульське СІЗО – справжнє пекло на землі.Нас піднімали серед ночі й змушували віджиматись і присідати.
Найбільше я зміг присісти 1226 разів.Особливо знущалися над нашими в карцері. Коли я чув, як там катували хлопців, у мене починалися приступи епілепсії. До цього їх у мене не було.
Ми сиділи в одній камері з Олексієм Анулею. Він привітав мене з днем народження, розламавши свій пайок хліба. Це був найдорожчий подарунок у моєму житті, бо росіяни влаштовували нам справжній Голодомор. Від води, яку ми там пили, у мене випали всі зуби.
Найважчим днем для мене був той, коли мене дуже страшно побили дуже важкою, мовби свинцевою, дубинкою в одну точку: спочатку по плечу, тоді по нозі, далі – по голові.У мене був синець від п’ятки до верхівки голови, суцільна чорна пляма…
Я мріяв вижити, щоб усе це розповісти.»
Незламний Олександр Антоненко
Людмила ОСИПЕНКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |