Прочитала "Мою війну" Валерія Залужного

Вражень багато, але є і нюанси. Далі буде мій найскладніший читацький відгук. Бо з одного боку - неймовірна повага і захоплення Валерієм Залужним, а з іншого - роки роботи у книжковій сфері, розуміння азів тексту і створення книги, а ще десяток років у стратегічних комунікаціях...

Книгу чекала і купила у перші секунди запуску продажів. Читати почала відразу, але пішло важкувато. Не через фактаж, який якраз дуже класний. Через сирість тексту і структури. Вже була готова утриматись і не писати відгук, у якому буде критика. Але я граю за чесність. І з поваги до Валерія Федоровича і чудового видавництва "Вавилонська Бібліотека", все ж напишу.

Класне:
1. Набір історій автора. І сама структура - порівняння дитячих спогадів та історій з дорослим досвідом. Зіставлення речей. Це крутий прийом і цікаво було розуміти ці паралелі. Як їх бачить Залужний, яким бачить світ. Мені було щиро і чесно.
2. Історія з емпатією до плачу малюка і розпачу, це прям дуже показово.
3. Обережна, але гостра критика звичаїв у армії, які точно варто міняти. Історії від людини, яка була в системі і яка очолювала її. "Це бардак, чому у вас все не обшито деревом" - прям сильно!
4. Порівняння білого комірця із "білими комірцями". Теж сильний приклад і спостереження. Мені сподобалось. Взагалі, що помітила: автор вміє критикувати з повагою. І це в наші часи суперсила.
5. Сумна історія про "Десну" і маховик, який зупинено. Це недалеко від мого села, тому добре знаю цю частину. Як обережно проїждали повз неї у дитинстві, бо там військові і все серйозно. І як 5 років тому дядько святкував свій день народження, бо там дешеві бараки і кафе.
4. "Ящики" і вся безглуздість бюрократії.
5. Повідомлення з пейджера про дитину - до мурах. Як людина, чий новонароджений син лежав два тижні в реанімації і я не мала доступу до нього і щодня отримувала новини "живий", то прожила знову цей досвід. До сліз боляче за його досвід.
6. Роздуми про технології, майбутнє і візійні штуки - цікаво було почути, хочеться більше. От цього прям дуже хочеться більше.
7. Гіпервідповідальність автора з самого дитинства. Як мама хлопчика, маю питання: як такому навчити?))

Що не ок. Технічне:
1. Текст. Дуже сирий. Схожий до твору школяра/студента, а не книги. Епітети, повторювання слів, блукання думок. Це якраз сирий рукопис. І це абсолютно ок. Якраз з таким текстом далі має працювати редакція. І от у мене відчуття, що редактор або не мав часу вичитати текст і переписати, або просто не наважився це зробити з поваги до Залужного (з такої ж поваги я вже котрий день наважуюсь писати цей відгук на книгу).
2. Хаос у структурі. Багато цікавих думок, фактів і речей від Залужного, але від недоупорядкованості навіть потужні факти втрчають силу. Історія із зіставленням фактів дитинства дорослого досвіду була б устократ потужнішою, якби це чіткіше структурували.
3. Якщо ця книга про навчання молоді - мені бракувало інсайтів, а ще грунтовнішої добірки порад. Чи то вкінці параграфів, чи книги загалом. Я розумію філософію людини, але до сенсів треба пробиратись. І ось не факт, що молода людина вхопить їх. Тут потрібна допомога автора і узагальнення критично-важливих порад.

Це з основного ніби все. Задум книги класний! Автора дуже поважаю. Два слова "Людяність" і "Доброта" по відношенню до Валерій Залужний лише підтвердились.
Але технічні текстово-структурні недопрацювання повпливали на якість сприйняття (для мене). Книгу прочитають тисячі людей, вона завтра буде в топах. Але я собі тихо мріятиму, що її відредагують і перевидадуть колись. А в наступних книгах текст пропрацюють ґрунтовніше.

Бо історію, роздуми і філософію Залужного точно хочеться почути! І її точно варто розповідати і масштабувати.

Надія ПОТОЦЬКА