Про що промовчало посольство Росії...
...і не нагадало посольство України в Болгарії
За дивним збігом обставин візит президента України збігся в часі з іншою подією – черговою датою встановлення 7 липня 1879 року дипломатичних відносин між Росією та Болгарією.
Тож посольство Росії в Софії на своїй сторінці – на тлі очевидного зміцнення українсько-болгарських відносин – попри те, що дата не кругла, вирішило, як мовиться, в свинячий голос, нагадати болгарам про те, що «впродовж тривалого часу співробітництво між нашими країнами поступально розвивалися, а народи досі пов'язують спільні сторінки історії, культурне та духовне коріння».
Далі в дописі посольства згадуються проголошення незалежності Болгарії від Османської імперії (вітання Ердогану!), захист Радянським Союзом інтересів Болгарії на Паризькій мирній конференції 1946 і те, що Софія була одним із найближчих союзників Москви в Європі.
Потім посольство вишпетило уряд держави перебування: «Зараз взаємодія між нашими країнами фактично поставлена на паузу. Уряд Болгарії здійснив безпрецедентну кількість недружніх кроків щодо Росії, що має негативний вплив на всі сфери російсько-болгарського співробітництва.»
І завершує допис натяк у «кращих традиціях» російської дипломатії: «Така лінія ніколи не зустріне співчуття серед болгар, які по-справжньому зберігають традицію дружби наших народів».
А що в Болгарії й справді не бракує симпатиків Москви, варто нагадати деякі «спільні сторінки історії», про які посольство Росії визнало за краще промовчати.
Про те, що після 9 вересня 1944 року, коли владу в Болгарії захопив патріотичний фронт і в країну вступила Червона армія, під контролем комуністів почали діяти народна міліція та служба державної безпеки, а з 6 жовтня – «народні» трибунали, які на березень 1945 року вже провели 131 процес і оголосили 10897 вироків – при цьому 2138 осіб, і серед них брат болгарського царя, були засуджені до страти.
Про те, що перед виборами 27 жовтня 1946 року було вбито вісімдесят активістів Аграрної партії, а її лідера Ніколу Петкова заарештували 5 червня 1947 року просто на пленарному засіданні парламенту разом із іншими депутатами від його партії. Звинуваченого у «збройній антидержавній змові» послідовного демократа, який протестував проти комуністичних «чисток», Ніколу Петкова 16 вересня 1947 року засудили до страти, а 23 вересня повісили.
Про інший судовий процес – над відомим комуністичним діячем, членом політбюро, уряду, секретарем ЦК Болгарської компартії Трайчо Костовим, який став жертвою створеної ним же та його спільниками каральної системи, і був засуджений та страчений у грудні 1949 року.
Всі ці події, як і чимало інших, відбувалися за вказівкою і з благословення Москви. Про що й мали б нагадати болгарам українські дипломати, коментуючи допис на сторінці посольства Росії.
Недавно я вже писав про те, що практично кожен народ може виставити Росії свій рахунок. Треба вибивати зуби, якими Москва вчепилася в інші країни.
Сергій БОРЩЕВСЬКИЙ
За дивним збігом обставин візит президента України збігся в часі з іншою подією – черговою датою встановлення 7 липня 1879 року дипломатичних відносин між Росією та Болгарією.
Тож посольство Росії в Софії на своїй сторінці – на тлі очевидного зміцнення українсько-болгарських відносин – попри те, що дата не кругла, вирішило, як мовиться, в свинячий голос, нагадати болгарам про те, що «впродовж тривалого часу співробітництво між нашими країнами поступально розвивалися, а народи досі пов'язують спільні сторінки історії, культурне та духовне коріння».
Далі в дописі посольства згадуються проголошення незалежності Болгарії від Османської імперії (вітання Ердогану!), захист Радянським Союзом інтересів Болгарії на Паризькій мирній конференції 1946 і те, що Софія була одним із найближчих союзників Москви в Європі.
Потім посольство вишпетило уряд держави перебування: «Зараз взаємодія між нашими країнами фактично поставлена на паузу. Уряд Болгарії здійснив безпрецедентну кількість недружніх кроків щодо Росії, що має негативний вплив на всі сфери російсько-болгарського співробітництва.»
І завершує допис натяк у «кращих традиціях» російської дипломатії: «Така лінія ніколи не зустріне співчуття серед болгар, які по-справжньому зберігають традицію дружби наших народів».
А що в Болгарії й справді не бракує симпатиків Москви, варто нагадати деякі «спільні сторінки історії», про які посольство Росії визнало за краще промовчати.
Про те, що після 9 вересня 1944 року, коли владу в Болгарії захопив патріотичний фронт і в країну вступила Червона армія, під контролем комуністів почали діяти народна міліція та служба державної безпеки, а з 6 жовтня – «народні» трибунали, які на березень 1945 року вже провели 131 процес і оголосили 10897 вироків – при цьому 2138 осіб, і серед них брат болгарського царя, були засуджені до страти.
Про те, що перед виборами 27 жовтня 1946 року було вбито вісімдесят активістів Аграрної партії, а її лідера Ніколу Петкова заарештували 5 червня 1947 року просто на пленарному засіданні парламенту разом із іншими депутатами від його партії. Звинуваченого у «збройній антидержавній змові» послідовного демократа, який протестував проти комуністичних «чисток», Ніколу Петкова 16 вересня 1947 року засудили до страти, а 23 вересня повісили.
Про інший судовий процес – над відомим комуністичним діячем, членом політбюро, уряду, секретарем ЦК Болгарської компартії Трайчо Костовим, який став жертвою створеної ним же та його спільниками каральної системи, і був засуджений та страчений у грудні 1949 року.
Всі ці події, як і чимало інших, відбувалися за вказівкою і з благословення Москви. Про що й мали б нагадати болгарам українські дипломати, коментуючи допис на сторінці посольства Росії.
Недавно я вже писав про те, що практично кожен народ може виставити Росії свій рахунок. Треба вибивати зуби, якими Москва вчепилася в інші країни.
Сергій БОРЩЕВСЬКИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |