Прикордоння Олексія Маслова

На прикордонні водорозділ чіткий – або туди, або сюди. Яскравий приклад – село Займище Сновського району: два земляки стали діячами двох різних культур. Василь Полевик був відомим українським фольклористом, а Іван Євсєєнко став відомим російським письменником, що невипадково опоетизував- виправдав російську пиятику (повість «Большая пьянка»).

Олексій Маслов також із прикордоння – його рідне село Янжулівка Семенівського району лежить за 3 кілометри від тимчасового українсько- російського кордону. І починав писати він мовою сильнішого культурно- політичного впливу, себто – російською. Та дякувати Богу і незалежності України, він таки повернувся до рідних впливів і перша його книга «Неси Зірку», яка щойно побачила світ, - нашою мовою.

Хоча навіяні цементним (по в’їдливості) пилом російського культуртрегерства ілюзії в нього все ж лишилися – так поет вважає, що в Росії були свої 5 небесних сотень ( вірш «Що робити декабристам навесні»). І помітна його гратуляція Пушкіну, який, мовляв, вийшов би зупинити російські танки, що вторглися нині в Україну ( «Війна – це не тільки кулі»). Хоча тут ще як прочитати автора, адже у його поезії і шлагбаум, і шпали, і міст над Доном тільки думають що можуть зупинити російську агресію, але їх думання безплідне, як, власне, і надія на Пушкіна. Це якщо навіть не говорити про те, що саме Пушкін оспівував окупацію Кавказу, на відміну від нашого Шевченка, який писав свої «За горами гори, кровію политі»… Той же Пушкін писав «На взятие Варшавы», де хвалив російську окупацію Польщі, і просився секретарем до генерала Єрмолова – душителя гірських народів.

…Олексій Маслов, проте, є виразно українським автором не лише по мові. Так обігруючи нав’язливий, як оскома від кислиць, термін «руського міра», він іронізує: «А танзанійський світ? А філіппінський світ?...» та саркастично пише: «В Широкиному йде обстріл.
Широка душа стратегів:
Над гаубицею клопочуться,
Культуру несуть, сердеги» (« Скільки світів у світі»).

Взагалі війна, саме нинішня російсько- українська війна, осмислюється Олексієм Масловим тяжко, як і будь- яка інша війна, що не тільки не відболіла, а ще й навіть триває. Автор пише сценку, коли зупиняється БТР і наші хлопці виходять на дорогу відлити (жодної патетики, одна примітизована приземленість), бо в кущі не можна – там можуть бути російські розтяжки. Хлопці згадують день .народження Ді-Джея, який міг би бути, а довелося дзвонити його мамі…

«Їх розмова скінчилась. Та ще не скінчився вірш.
Тут не буде сльозливих фіналів, раптової кулі…
Вони сіли і знову поїхали. Може, так гірше –
Не настільки ефектно? І знов читача обманули.
Вірш завершується словником.
Тут були застосовані слово «мир»,
Слова «щастя» й «брехня». І поки цілком
Цього досить, як кажуть, «щоб ти зрозумів».

«Мир» -це те, за що воювали. Конкретно те,
З чим ти миришся? Із війною. Конкретно ти.
«Щастя» інколи значить місто – там, де Луганська ТЕС.
А «брехня» означає брехню. Завжди.
(«Словник»).

Та й зачинаючи про святого Миколая, Олексій Маслов не втримується і цілком логічно перекидає містки в сьогодення: «Не дума, оладки лишаючи попід дверима,
Чи якось сприяє це величі Другого Риму,
Славі василевса, віджиму у Скіфії Криму
(Відомо ж бо, що Херсонес – місто грецької слави).
Ох, вибач, обмовивсь, не Криму – Тавриди, вестимо,
Таврида ж бо Другому Риму потрібна для Понту.
У смислі – для моря».

Отака тонка іронія – як , обігрування старовинного і сучасного значення слова «понт» із натяком, звісно, не на Другий Рим (Константинополь), а таки на Третій (Москву) – в Олексія Маслова зустрічається часто. Його поезія взагалі, сказати б, спотикальна – на рядках спотикаєшся, бо мусиш повертатися до алюзій, натяків, візій, густо розсипаних у його поезії.

«Перелетівши Дніпро, кожна чапля, чи качка, чи ластівка
Стала вже рідкісним птахом, і це вам не курка.
Катер ковзне по Дніпру, як по «блискавці» ковзає застібка,
І розгортає дві хвилі як поли блакитної куртки…»

…У селі Янжулівка є рідкісний обряд «Водіння стріли» - Олексій Маслов стверджує, що він не просто дохристиянський, хоча й справляється на третій день Паски, а в ньому закодовані давні волховські знання. Не знаю чи це так. Але знаю, що сам Олексій є поки що захованим, закодованим – і як поет, і як культуролог. Зараз може тільки початися його розкривання.

Василь ЧЕПУРНИЙ .