Придністров'я пора визволяти!
Придністровʼя без газу на порозі гуманітарної катастрофи. Ситуація, коли населення сепаратистського регіону опинилося насамоті не лише з економічними, але й побутовими проблемами, є найкращим вікном можливостей для України встановити контроль над цією територією і завдати надзвичайно дошкульного удару ворогові, який хай і ціною великих втрат, але вже котрий місяць просувається по всій лінії Східного фронту і відвойовує контроль за Курським регіоном.
Де-юре молдовська, де-факто московська ніким не визнана понад тридцять років територія Придністровʼя колись цілком справедливо могла б належати Україні.
Адже більшість мешканців Східного узбережжя Дністра, на початок збройного конфлікту між Молдовою та підживлюваними москвою сепаратистами так званої ПМР, були українцями. Та й довга та багата на політичні перипетії історія цього регіону говорить про те, що головними поселенцями, що освоювали землі Лівобережжя басейну Дністра, були українські козаки.
Понад 30-річне панування самопроголошеної влади у Придністровʼї, яка досі трималася на багнетах колишньої 14-ї армії срср, безкоштовному газі, що транзитом через Україну йшов з московії і контрабанді товарів у Європу, звичайно, позначилося і на ментальності мешканців, що там ще лишилися, і на їхніх поглядах та звичаях. Виховані на совкових цінностях та кремлівській пропаганді, всі вони, безперечно, є ментальною пʼятою колоною москви і несуть потенційну загрозу національній безпеці України.
Проте, нам не звикати долати ці проблеми - ми досі відхаркуємо наслідки десятиріччями штучно формованого сепаратизму на Донбасі і в Криму. Тож, на їхньому тлі - масштаби придністровської проблеми є дешицею. Загальна кількість населення за офіційними даними нині там трохи більше за 400 тисяч.
З огляду на потенційні загрози, які може нести присутність рашистської армії в нашому тилу та наявність застарілих, але ще цілком придатних до використання арсеналів зброї на території придністровського містечка Ковбасна, звільнення Придністровʼя від рашистської військової та політичної присутності для нас саме зараз може бути одним з військових стратегічних пріоритетів.
Молдова не готова боротися за свої окуповані території, москва не має змоги продовжувати фінансово підтримувати цей регіон. З огляду на його географічне розташування у Кремля також немає можливості суттєво посилити тут свою військову присутність. Єдина причина, чому московити досі контролюють Придністровʼя - це нерішучість наших головкомів ухвалювати сильні рішення і бити ворога у найвразливіше місце.
Звичайно, робити це до початку московської агресії у 2014-му році, і, навіть, до повномасштабної війни у 2022-му для нас було нерозважливо і згубно. Проте, зараз, як на мене, це саме той час, коли ми можемо не просто перехопити ініціативу у ворога, але й завдати йому надзвичайно дошкульної поразки. Адже будь-які військові обʼєкти, яких на території так званої ПМР достобіса, для нас є цілком законними військовими цілями!
Ефект від звільнення Придністровʼя для кремлівського психопата може бути значно більш гнітючим і катастрофічним, ніж наш осінній наступ на Курщині. До того ж це значно безпечніше для українського війська, бо не передбачає ні великого спротиву ні контрнаступу рашистів, як це зараз відбувається на Курщині.
Визволення Придністровʼя може спонукати наших партнерів більш рішуче підтримувати ЗСУ, бо інвестують у перемогу завжди охочіше, а перемовини з московитами, про які усе ще говорить Трамп, для України з ще одним контрольованим регіоном, який московити вважали своїм, можуть бути і більш аргументованими і значно сильнішими, ніж на те розраховував путін.
До речі, повернення деокупованих територій під молдовський протекторат - найбільш очевидний, але не єдиний варіант того, що робити з цим регіоном вже після війни! Мені, наприклад, більше до вподоби розміщення в Придністровʼї на постійній основі багатотисячного миротворчого контингенту країн НАТО, або просто американських військових баз. І хай амбітний та честолюбний Трамп вирішує сам, як повертати легітимну владу у цьому куточку Європи, де понад тридцять років в інтересах кремлівського режиму панував хаос, а керували територіями бандити та контрабандисти.
Ігор МІРОШНИЧЕНКО
Де-юре молдовська, де-факто московська ніким не визнана понад тридцять років територія Придністровʼя колись цілком справедливо могла б належати Україні.
Адже більшість мешканців Східного узбережжя Дністра, на початок збройного конфлікту між Молдовою та підживлюваними москвою сепаратистами так званої ПМР, були українцями. Та й довга та багата на політичні перипетії історія цього регіону говорить про те, що головними поселенцями, що освоювали землі Лівобережжя басейну Дністра, були українські козаки.
Понад 30-річне панування самопроголошеної влади у Придністровʼї, яка досі трималася на багнетах колишньої 14-ї армії срср, безкоштовному газі, що транзитом через Україну йшов з московії і контрабанді товарів у Європу, звичайно, позначилося і на ментальності мешканців, що там ще лишилися, і на їхніх поглядах та звичаях. Виховані на совкових цінностях та кремлівській пропаганді, всі вони, безперечно, є ментальною пʼятою колоною москви і несуть потенційну загрозу національній безпеці України.
Проте, нам не звикати долати ці проблеми - ми досі відхаркуємо наслідки десятиріччями штучно формованого сепаратизму на Донбасі і в Криму. Тож, на їхньому тлі - масштаби придністровської проблеми є дешицею. Загальна кількість населення за офіційними даними нині там трохи більше за 400 тисяч.
З огляду на потенційні загрози, які може нести присутність рашистської армії в нашому тилу та наявність застарілих, але ще цілком придатних до використання арсеналів зброї на території придністровського містечка Ковбасна, звільнення Придністровʼя від рашистської військової та політичної присутності для нас саме зараз може бути одним з військових стратегічних пріоритетів.
Молдова не готова боротися за свої окуповані території, москва не має змоги продовжувати фінансово підтримувати цей регіон. З огляду на його географічне розташування у Кремля також немає можливості суттєво посилити тут свою військову присутність. Єдина причина, чому московити досі контролюють Придністровʼя - це нерішучість наших головкомів ухвалювати сильні рішення і бити ворога у найвразливіше місце.
Звичайно, робити це до початку московської агресії у 2014-му році, і, навіть, до повномасштабної війни у 2022-му для нас було нерозважливо і згубно. Проте, зараз, як на мене, це саме той час, коли ми можемо не просто перехопити ініціативу у ворога, але й завдати йому надзвичайно дошкульної поразки. Адже будь-які військові обʼєкти, яких на території так званої ПМР достобіса, для нас є цілком законними військовими цілями!
Ефект від звільнення Придністровʼя для кремлівського психопата може бути значно більш гнітючим і катастрофічним, ніж наш осінній наступ на Курщині. До того ж це значно безпечніше для українського війська, бо не передбачає ні великого спротиву ні контрнаступу рашистів, як це зараз відбувається на Курщині.
Визволення Придністровʼя може спонукати наших партнерів більш рішуче підтримувати ЗСУ, бо інвестують у перемогу завжди охочіше, а перемовини з московитами, про які усе ще говорить Трамп, для України з ще одним контрольованим регіоном, який московити вважали своїм, можуть бути і більш аргументованими і значно сильнішими, ніж на те розраховував путін.
До речі, повернення деокупованих територій під молдовський протекторат - найбільш очевидний, але не єдиний варіант того, що робити з цим регіоном вже після війни! Мені, наприклад, більше до вподоби розміщення в Придністровʼї на постійній основі багатотисячного миротворчого контингенту країн НАТО, або просто американських військових баз. І хай амбітний та честолюбний Трамп вирішує сам, як повертати легітимну владу у цьому куточку Європи, де понад тридцять років в інтересах кремлівського режиму панував хаос, а керували територіями бандити та контрабандисти.
Ігор МІРОШНИЧЕНКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |