Повернення сусідки з Донецька

Ми були майже сусідками в Донецьку: Галина Іванівна жила за два квартали від моєї школи та від будинку моїх батьків. У нас виявилася маса спільних знайомих і спільних тем для розмов.

Галина Терещенко - одна з 76 визволених полонених, які прилетіли до Києва за два дні до Нового року. Ми розмовляли з Галиною у Феофанії, де моя землячка лежить в одній палаті із Зінаїдою Миколаївною Мальцевою - тією самою «бабусею на візку», яку всі запам‘ятали по телетрансляції.

Галина Іванівна розповідала про своє життя і роботу медсестрою в Донецьку, про поневіряння в СІЗО, про засудження до 12 років за «шпигунство» (воно полягало в тому, що медсестра переписала номери автомобілів перед будівлею «міністерства державної безпеки»). Про певну категорію пацієнтів шкірвендиспансеру, де працювала Галина Іванівна (дивні пацієнти, всі чоловіки з горлівською пропискою і рязанським акцентом). Про настрої людей, про те, як змінилося місто за шість років.

Я спитала співрозмовницю, скільки їй років. «66, а в січні виповниться 67!» - гордо сказала Галина Іванівна і раптом піднялася з ліжка та... сіла на шпагат просто посередині палати.

«Колись я займалася танцями. Потім підтримувала форму, але в тюрмі можливості не було. Зате тепер буде!» - запевнила Галина Іванівна.

І ця зустріч із мудрою й оптимістичною жінкою замінила мені всі новорічні побажання.

Будьте вільними і почувайтеся здоровими в новому році!

Ліна КУЩ