Помер поет, громадський діяч Станіслав Реп'ях
Станіслав Панасович Реп’ях народився 14 травня 1938 року в в колишній гетьманській столиці Глухові Сумської області. Дитинство минуло в с. Макіївка Носівського району Чернігівської області, у родинному гнізді його батьків.
Малий Станіслав був дитиною обдарованою й талановитою: грав на баяні, чудово співав, пробував віршувати. Марив військовою службою, захоплювався футболом, німецькою мовою, історією, багато читав.
Першими публікаціями майбутнього письменника були дописи в Лосинівську районну газету «Ударний труд» (1956 року). А одне з оповідань С. Реп’яха перемогло в конкурсі, який названа газета оголосила для письменників-початківців.
Працював на громадських засадах баяністом Макіївського сільського клубу. У 1957 році в газеті «Деснянська правда» було опубліковано перші вірші С. Реп’яха. У цьому ж році юний літератор стає студентом філологічного факультету Вінницького державного педагогічного інституту ім. М. Островського. Закінчивши три курси стаціонару, перевівся на заочне відділення. Працював коректором обласної молодіжної газети, у Вінницькому Будинку народної творчості на посаді методиста з клубної роботи. Тут познайомився зі своєю майбутньою дружиною Тамарою Майданюк. Одружилися вони ще у Вінниці, студентами.
У 1960 році вірш С. Реп’яха «Картина» був опублікований у журналі «Жовтень». Це вже було всеукраїнське визнання молодого поета. Того ж року на сторінках газети «Ленінське плем’я» з переднім словом Євгена Гуцала з’являється перша добірка Станіславових поезій.
Улітку 1961 року Станіслав Панасович переїжджає у Чернігів і переходить на роботу до редакції обласної молодіжної газети «Комсомолець Чернігівщини». Писав статті, нариси, вивчав життя Чернігівської області. Передовсім його цікавили люди праці, які дбали про розквіт рідного краю. Його статті розкривали власну громадянську позицію щодо проявів будь-якої несправедливості, недбальства, безгосподарності, бездуховності. Серйозно займався й художньою творчістю.
Товаришував із такими чернігівськими письменниками, як Кузьма Журба, Дмитро Куровський, Вілій Москалець, Павло Сердюк, Микола Турківський, Микола Слав’ятинський. Через рік закінчив навчання, а ще через рік став літературним працівником редакції газети «Деснянська правда», де пробув понад 7 років.
1963 року вже як молодий поет звітував у Києві перед метрами. Відбулися незабутні зустрічі з Олесем Гончарем, Платоном Вороньком, згодом — з Павлом Тичиною.
1964 року виходить книга нарисів С. Реп'яха «Незвичайне відрядження» (спільно з В. Савченком), видавництво «Молодь». 1965 року у цьому ж видавництві вийшла перша збірка віршів «Твоїм іменем», а за нею — ще кілька збірок його творів. З’явилися й схвальні відгуки літературної критики. Микола Руденко написав, що Станіслав Реп’ях — «справжній поет», гаряче тиснув його руку Василь Стус. В. Ярець, поет і перекладач з Гомеля, зокрема, писав про С. Реп’яха:
«Закоханий у придеснянський край, у чернігівське Полісся, поет прагне невимушено, без надмірної риторики й мудрування спаяти відчуття й розуміння сьогоднішнього дня з досвідом попередників, сполучаючи малюнки сучасності з глибокими шарами національної культури, з особливостями традицій предків, з їх вірою в невмирущість самого життя».
З березня 1970 р. — член Спілки письменників України. До Спілки письменників Станіслава рекомендували Євген Гуцало, Володимир П’янов, Олександр Підсуха.
З грудня 1976 року до вересня 2011 року С. Реп’ях незмінно очолював Чернігівську обласну організацію Національної спілки письменників України. У 1999 —2000 рр. працював у газеті «Чернігівський вісник» та на обласному радіо. Був членом правління Літфонду СРСР . Нині — член Ради Національної спілки письменників України.
Письменницька та журналістська діяльність С. Реп’яха відзначена багатьма нагородами: Міжнародною літературною премією імені Григорія Сковороди «Сад Божественних пісень», Літературною премією імені Володимира Сосюри, чуваською премією імені Михайла Сеспеля, міждержавною російською премією імені Бояна, Чернігівськими обласними преміями імені Михайла Коцюбинського та імені Василя Блакитного, премією «Тріумф» ім. Миколи Гоголя.
С. Реп'ях нагороджений грамотою Верховної Ради УРСР, орденом «Знак пошани», Почесною Грамотою Президії Верховної Ради Чуваської АРСР. Також — заслужений працівник культури Чуваської АРСР та України.
Станіслав Панасович Реп'ях — поет, прозаїк, публіцист, перекладач. Видав низку збірок поезій, нарисів, краєзнавчих творів, перекладних книг.
Його перу належать збірки поетичних творів «Твоїм іменем» (1965), «Барви» (1967), «Листя» (1969), «Многокутник» (1972), «Творці добра» (1977), «Синівське» (1985), «Вербна дорога» (1990), «Добриня» (1990), «Чиїсь голоси у мені» (1991), документальні повісті «Глибока борозна» (1980), «Провісник сонця» (1990), «Тарасові сліди. Марево» (1992) та інші.
Видано двотомник творів письменника, який містить художні твори та переклади.
Колектив Головного управління культури, туризму і охорони культурної спадщини Чернігівської облдержадміністрації, колективи закладів мистецтв області висловлюють співчуття рідним та близьким С.Реп’яха.
Хай земля йому буде пухом, вічна пам’ять !
Малий Станіслав був дитиною обдарованою й талановитою: грав на баяні, чудово співав, пробував віршувати. Марив військовою службою, захоплювався футболом, німецькою мовою, історією, багато читав.
Першими публікаціями майбутнього письменника були дописи в Лосинівську районну газету «Ударний труд» (1956 року). А одне з оповідань С. Реп’яха перемогло в конкурсі, який названа газета оголосила для письменників-початківців.
Працював на громадських засадах баяністом Макіївського сільського клубу. У 1957 році в газеті «Деснянська правда» було опубліковано перші вірші С. Реп’яха. У цьому ж році юний літератор стає студентом філологічного факультету Вінницького державного педагогічного інституту ім. М. Островського. Закінчивши три курси стаціонару, перевівся на заочне відділення. Працював коректором обласної молодіжної газети, у Вінницькому Будинку народної творчості на посаді методиста з клубної роботи. Тут познайомився зі своєю майбутньою дружиною Тамарою Майданюк. Одружилися вони ще у Вінниці, студентами.
У 1960 році вірш С. Реп’яха «Картина» був опублікований у журналі «Жовтень». Це вже було всеукраїнське визнання молодого поета. Того ж року на сторінках газети «Ленінське плем’я» з переднім словом Євгена Гуцала з’являється перша добірка Станіславових поезій.
Улітку 1961 року Станіслав Панасович переїжджає у Чернігів і переходить на роботу до редакції обласної молодіжної газети «Комсомолець Чернігівщини». Писав статті, нариси, вивчав життя Чернігівської області. Передовсім його цікавили люди праці, які дбали про розквіт рідного краю. Його статті розкривали власну громадянську позицію щодо проявів будь-якої несправедливості, недбальства, безгосподарності, бездуховності. Серйозно займався й художньою творчістю.
Товаришував із такими чернігівськими письменниками, як Кузьма Журба, Дмитро Куровський, Вілій Москалець, Павло Сердюк, Микола Турківський, Микола Слав’ятинський. Через рік закінчив навчання, а ще через рік став літературним працівником редакції газети «Деснянська правда», де пробув понад 7 років.
1963 року вже як молодий поет звітував у Києві перед метрами. Відбулися незабутні зустрічі з Олесем Гончарем, Платоном Вороньком, згодом — з Павлом Тичиною.
1964 року виходить книга нарисів С. Реп'яха «Незвичайне відрядження» (спільно з В. Савченком), видавництво «Молодь». 1965 року у цьому ж видавництві вийшла перша збірка віршів «Твоїм іменем», а за нею — ще кілька збірок його творів. З’явилися й схвальні відгуки літературної критики. Микола Руденко написав, що Станіслав Реп’ях — «справжній поет», гаряче тиснув його руку Василь Стус. В. Ярець, поет і перекладач з Гомеля, зокрема, писав про С. Реп’яха:
«Закоханий у придеснянський край, у чернігівське Полісся, поет прагне невимушено, без надмірної риторики й мудрування спаяти відчуття й розуміння сьогоднішнього дня з досвідом попередників, сполучаючи малюнки сучасності з глибокими шарами національної культури, з особливостями традицій предків, з їх вірою в невмирущість самого життя».
З березня 1970 р. — член Спілки письменників України. До Спілки письменників Станіслава рекомендували Євген Гуцало, Володимир П’янов, Олександр Підсуха.
З грудня 1976 року до вересня 2011 року С. Реп’ях незмінно очолював Чернігівську обласну організацію Національної спілки письменників України. У 1999 —2000 рр. працював у газеті «Чернігівський вісник» та на обласному радіо. Був членом правління Літфонду СРСР . Нині — член Ради Національної спілки письменників України.
Письменницька та журналістська діяльність С. Реп’яха відзначена багатьма нагородами: Міжнародною літературною премією імені Григорія Сковороди «Сад Божественних пісень», Літературною премією імені Володимира Сосюри, чуваською премією імені Михайла Сеспеля, міждержавною російською премією імені Бояна, Чернігівськими обласними преміями імені Михайла Коцюбинського та імені Василя Блакитного, премією «Тріумф» ім. Миколи Гоголя.
С. Реп'ях нагороджений грамотою Верховної Ради УРСР, орденом «Знак пошани», Почесною Грамотою Президії Верховної Ради Чуваської АРСР. Також — заслужений працівник культури Чуваської АРСР та України.
Станіслав Панасович Реп'ях — поет, прозаїк, публіцист, перекладач. Видав низку збірок поезій, нарисів, краєзнавчих творів, перекладних книг.
Його перу належать збірки поетичних творів «Твоїм іменем» (1965), «Барви» (1967), «Листя» (1969), «Многокутник» (1972), «Творці добра» (1977), «Синівське» (1985), «Вербна дорога» (1990), «Добриня» (1990), «Чиїсь голоси у мені» (1991), документальні повісті «Глибока борозна» (1980), «Провісник сонця» (1990), «Тарасові сліди. Марево» (1992) та інші.
Видано двотомник творів письменника, який містить художні твори та переклади.
Колектив Головного управління культури, туризму і охорони культурної спадщини Чернігівської облдержадміністрації, колективи закладів мистецтв області висловлюють співчуття рідним та близьким С.Реп’яха.
Хай земля йому буде пухом, вічна пам’ять !
Читайте також |
Коментарі (1) |
| |