Почуті слова - 6:2

Люблю різноманітні спостереження. Вийшов у неділю, пополудні, з вулиці Коцюбинського, неподалік музею Сонцепоклонника і попрямував до Художнього музею.

Включив вуха і очі та почав ловити мови, якими говоритимуть люди по дорозі. Це щоб деменція не наздогнала 🤣.
Троє молодих людей у сквері Магдебургсього права чи простіше - жаб'ячому скверику 🙂 Дівчина щось розповідала хлопцям російською.

На Алеї біля потретів полеглих чернігівських Героїв - мовчанка.

Далі на лавах донеслося - жінки поважного віку поволі говорили російською. Але ось, на виході з Алеї, жіночка з хлопчиком - українською. А біля філармонії вухо знов ловить українську - йде сім'я.
Перехід біля аптеки зафіксував нічию: 2:2.

Перелом настав на Валу. Молода пара навпроти Колегіуму - українською.
Жінка в альтанці, поруч зі Спаським собором, щось говорила подрузі за піаніно рідною мовою з відчутно південним діалектом Чернігівщини.
Ірина Воробей зосереджено розповідала групі молодих людей, переходячи місце, де стояло погруддя, а зараз - намальований смайлик. Вона не звернула уваги на зустрічного перехожого, який і її підрахував 😉 .
Остаточну крапку в рахунку поставили двоє хлопчиків із самокатами, мабуть, дошкільного віку. Вони сперечалися українською, йдучи за чорнявою і мініатюрною мамою.

"Цього разу наша взяла з рахунком 6:2", - подумав я і відкрив двері Художнього музею

Владислав САВЕНОК