«Побєдобєсіє». 7 травня 1945 року: перша капітуляція
Кабінет Сталіна: Верховний Головнокомандуючий повільно походжає уздовж килимової доріжки, весь його вигляд виражає крайнє незадоволення. Невдоволені й обличчя присутніх членів радянського уряду. Що за горе трапилося в Кремлі, яка біда? А це реакція радянського керівництва на капітуляцію Німеччини!
«1418 днів і ночей»… «Цей день ми наближали як могли»… І невдоволені обличчя!? Проте, давайте з’ясуємо все по черзі.
Отже, ввечері 6 травня 1945 року Верховний головнокомандуючий експедиційними силами союзників в Європі генерал армії США Дуайт Ейзенхауер в Реймсі (Франція) прийняв представника радянської ставки генерал-майора Івана Суслопарова, повідомив про згоду Німеччини капітулювати та про час підписання (02:30 після опівночі). І просив передати в Москву підготовлений текст акту та отримати дозвіл на підписання.
У призначений час прибули представники Німеччини – генерал-полковник Альфред Йодль (1890-1946), грос-адмірал Ганс Георг фон Фрідебург (1895-1945) та ад’ютант Йодля майор авіації Вільгельм Оксеніус (1912-1979). В 02:41 Альфред Йодль поставив підпис під історичним документом.
Отже, акт капітуляції Німеччини підписано в Реймсі 7 травня о 02:41 за середньоєвропейським часом. Його прийняли:
— від англо-американської сторони – генерал-лейтенант Вальтер Беделл Сміт (1895-1961), начштабу Союзних експедиційних сил;
— від СРСР – представник ставки при командуванні союзників генерал-майор Іван Суслопаров (1897-1974) та полковник Іван Зенькович;
— у якості свідка виступив начальник Штабу національної оборони Франції бригадний генерал Франсуа Севез (1891-1948).
Оскільки Німеччину представляв начальник штабу, то Дуайт Ейзенхауер (1890-1969), як головнокомандувач, участі в церемонії не брав. Вона пройшла на рівні начальників штабів.
Капітуляція вступала в силу 8 травня о 23:01. Акт про капітуляцію встановив перемир’я на фронтах проти Німеччини і зобов’язував німецьких військових до припинення опору, здачі особового складу в полон і передачі техніки та обладнання противнику.
Все, кінець війні? Але ось тут і починається найцікавіше – наступного вечора довелося повторно підписувати акт німецької капітуляції. Каменем спотикання виступила радянська сторона, яка, пропри все, демонструвала повну недовіру до своїх союзників і у всьому шукала підступ.
Справа ось у чому. Увечері 6 травня начальник радянської військової місії Іван Суслопаров, після зустрічі з Ейзенхауером, негайно телеграфує в Москву і просить розпоряджень. З Кремля довгий час не було відповіді, очікування затягувалося. Минуло кілька годин. Суслопаров вкотре перечитував документ і ніяк не знаходив нічого підозрілого. І що взагалі могло бути підозрілого, коли Німеччина капітулює беззастережно, як того й вимагав СРСР?
А ми знову згадаємо: «цей день ми наближали як могли…». Ну от, настав цей день – радіти б, веселитися. Он який піднесений настрій у союзників. А радянський генерал-майор переживає найбільшу в житті особисту драму. Зв’язку з вождем нема, вказівок ніяких. І якщо Суслопаров поставить підпис, але чогось не догледить, то голова з плеч, не менше. Але якщо не підписувати, то як пояснити союзникам? Бо в акті все те, чого так прагнув Радянський Союз. Врешті, на свій страх і ризик, Іван Олексійович ставить підпис, але на всяк випадок робить застереження про можливість підписання ще одного аналогічного документу, якщо того забажає хтось із союзників – тобто відверто перестраховується на випадок незадоволення Сталіна. Союзники великодушно погодилися.
А незабаром приходить категорична відповідь із Москви: ніяких документів не підписувати! Отакої, Німеччина капітулює, а Сталіна це не влаштовує. Він обурений, він вбачає у тому «недобру змову»!
Ще раз: союзники рішуче відкинули всі спроби Німеччини капітулювати лише на Західному фронті, вони не дозволили нацистам тягнути час, аби перекинути якнайбільше військ із Східного фронту на захід. Німеччина змушена робити саме те, чого домагався Сталін, чого вимагав від союзників: капітулювати беззастережно. Союзники ні на йоту не порушили домовленостей, Німеччина у розбитого корита. А Сталін обурений, він відмовляється визнавати акт, підписаний у Реймсі. Ви щось розумієте?..
Генерал Сергій Штеменко так описував нараду в Кремлі: «У кабінеті Й.Сталіна, крім нього самого, ми застали членів уряду. Верховний Головнокомандуючий, як завжди, повільно походжав уздовж килимової доріжки. Весь вигляд його виражав крайнє незадоволення. Те саме ми помітили й на обличчях присутніх. Обговорювалася капітуляція в Реймсі. Верховний Головнокомандуючий підбивав підсумки, розмірковуючи вголос. Він зауважив, що союзники організували односторонню угоду з урядом Деніца. Така угода більше схожа на недобру змову. Крім генерала І. Суслопарова, нікого з державних осіб СРСР у Реймсі не було. Отже, перед нашою країною капітуляція не відбувається».
Доволі кумедно чути про «недобру змову» від головного союзника нацистської Німеччини в 1939-1941 роках. Тоді як США та Англія закрили очі на співучасть Радянського Союзу в розв’язуванні Другої світової війни та злочини, що творив Сталін із літа 1939-го до 22 червня 1941 року, надали СРСР небачених розмірів допомогу за ленд-лізом, зрештою, відкрили другий фронт в Європі і рішуче відкинули всі пропозиції Німеччини про капітуляцію лише на Заході. Більше того, союзники легко погодилися на повторну церемонію в Берліні.
17 журналістів США й Англії, які були присутні на церемонії в Реймсі, отримали наказ терпіти до 15:00 8 травня і нічого не писати про досягнуту угоду. Важкі роки кровопролитної війни з нацистською Німеччиною, мільйони жертв, небачені руїни – нарешті все це позаду. І коли настав той день, який «ми наближали як могли», коли сталося таке бажане, таке омріяне, Сталін… О, Сталін випросив у союзників згоди 36 годин не оголошувати про капітуляцію Німеччини!
До речі, генерал-майор Іван Олексійович Суслопаров уникнув репресій, його не розстріляли. Але до кінця життя так і залишався генерал-майором, працював у Військово-дипломатичній академії.
Далі буде
Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті
На фото: Виконувач обов'язків начальника ОКВ і, одночасно, начальника Генштабу сухопутних військ Вермахту нацистської Німеччини, генерал-полковник Альфред Йодль підписує акт про капітуляцію. Реймс, 7 травня 1945 р.
«1418 днів і ночей»… «Цей день ми наближали як могли»… І невдоволені обличчя!? Проте, давайте з’ясуємо все по черзі.
Отже, ввечері 6 травня 1945 року Верховний головнокомандуючий експедиційними силами союзників в Європі генерал армії США Дуайт Ейзенхауер в Реймсі (Франція) прийняв представника радянської ставки генерал-майора Івана Суслопарова, повідомив про згоду Німеччини капітулювати та про час підписання (02:30 після опівночі). І просив передати в Москву підготовлений текст акту та отримати дозвіл на підписання.
У призначений час прибули представники Німеччини – генерал-полковник Альфред Йодль (1890-1946), грос-адмірал Ганс Георг фон Фрідебург (1895-1945) та ад’ютант Йодля майор авіації Вільгельм Оксеніус (1912-1979). В 02:41 Альфред Йодль поставив підпис під історичним документом.
Отже, акт капітуляції Німеччини підписано в Реймсі 7 травня о 02:41 за середньоєвропейським часом. Його прийняли:
— від англо-американської сторони – генерал-лейтенант Вальтер Беделл Сміт (1895-1961), начштабу Союзних експедиційних сил;
— від СРСР – представник ставки при командуванні союзників генерал-майор Іван Суслопаров (1897-1974) та полковник Іван Зенькович;
— у якості свідка виступив начальник Штабу національної оборони Франції бригадний генерал Франсуа Севез (1891-1948).
Оскільки Німеччину представляв начальник штабу, то Дуайт Ейзенхауер (1890-1969), як головнокомандувач, участі в церемонії не брав. Вона пройшла на рівні начальників штабів.
Капітуляція вступала в силу 8 травня о 23:01. Акт про капітуляцію встановив перемир’я на фронтах проти Німеччини і зобов’язував німецьких військових до припинення опору, здачі особового складу в полон і передачі техніки та обладнання противнику.
Все, кінець війні? Але ось тут і починається найцікавіше – наступного вечора довелося повторно підписувати акт німецької капітуляції. Каменем спотикання виступила радянська сторона, яка, пропри все, демонструвала повну недовіру до своїх союзників і у всьому шукала підступ.
Справа ось у чому. Увечері 6 травня начальник радянської військової місії Іван Суслопаров, після зустрічі з Ейзенхауером, негайно телеграфує в Москву і просить розпоряджень. З Кремля довгий час не було відповіді, очікування затягувалося. Минуло кілька годин. Суслопаров вкотре перечитував документ і ніяк не знаходив нічого підозрілого. І що взагалі могло бути підозрілого, коли Німеччина капітулює беззастережно, як того й вимагав СРСР?
А ми знову згадаємо: «цей день ми наближали як могли…». Ну от, настав цей день – радіти б, веселитися. Он який піднесений настрій у союзників. А радянський генерал-майор переживає найбільшу в житті особисту драму. Зв’язку з вождем нема, вказівок ніяких. І якщо Суслопаров поставить підпис, але чогось не догледить, то голова з плеч, не менше. Але якщо не підписувати, то як пояснити союзникам? Бо в акті все те, чого так прагнув Радянський Союз. Врешті, на свій страх і ризик, Іван Олексійович ставить підпис, але на всяк випадок робить застереження про можливість підписання ще одного аналогічного документу, якщо того забажає хтось із союзників – тобто відверто перестраховується на випадок незадоволення Сталіна. Союзники великодушно погодилися.
А незабаром приходить категорична відповідь із Москви: ніяких документів не підписувати! Отакої, Німеччина капітулює, а Сталіна це не влаштовує. Він обурений, він вбачає у тому «недобру змову»!
Ще раз: союзники рішуче відкинули всі спроби Німеччини капітулювати лише на Західному фронті, вони не дозволили нацистам тягнути час, аби перекинути якнайбільше військ із Східного фронту на захід. Німеччина змушена робити саме те, чого домагався Сталін, чого вимагав від союзників: капітулювати беззастережно. Союзники ні на йоту не порушили домовленостей, Німеччина у розбитого корита. А Сталін обурений, він відмовляється визнавати акт, підписаний у Реймсі. Ви щось розумієте?..
Генерал Сергій Штеменко так описував нараду в Кремлі: «У кабінеті Й.Сталіна, крім нього самого, ми застали членів уряду. Верховний Головнокомандуючий, як завжди, повільно походжав уздовж килимової доріжки. Весь вигляд його виражав крайнє незадоволення. Те саме ми помітили й на обличчях присутніх. Обговорювалася капітуляція в Реймсі. Верховний Головнокомандуючий підбивав підсумки, розмірковуючи вголос. Він зауважив, що союзники організували односторонню угоду з урядом Деніца. Така угода більше схожа на недобру змову. Крім генерала І. Суслопарова, нікого з державних осіб СРСР у Реймсі не було. Отже, перед нашою країною капітуляція не відбувається».
Доволі кумедно чути про «недобру змову» від головного союзника нацистської Німеччини в 1939-1941 роках. Тоді як США та Англія закрили очі на співучасть Радянського Союзу в розв’язуванні Другої світової війни та злочини, що творив Сталін із літа 1939-го до 22 червня 1941 року, надали СРСР небачених розмірів допомогу за ленд-лізом, зрештою, відкрили другий фронт в Європі і рішуче відкинули всі пропозиції Німеччини про капітуляцію лише на Заході. Більше того, союзники легко погодилися на повторну церемонію в Берліні.
17 журналістів США й Англії, які були присутні на церемонії в Реймсі, отримали наказ терпіти до 15:00 8 травня і нічого не писати про досягнуту угоду. Важкі роки кровопролитної війни з нацистською Німеччиною, мільйони жертв, небачені руїни – нарешті все це позаду. І коли настав той день, який «ми наближали як могли», коли сталося таке бажане, таке омріяне, Сталін… О, Сталін випросив у союзників згоди 36 годин не оголошувати про капітуляцію Німеччини!
До речі, генерал-майор Іван Олексійович Суслопаров уникнув репресій, його не розстріляли. Але до кінця життя так і залишався генерал-майором, працював у Військово-дипломатичній академії.
Далі буде
Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті
На фото: Виконувач обов'язків начальника ОКВ і, одночасно, начальника Генштабу сухопутних військ Вермахту нацистської Німеччини, генерал-полковник Альфред Йодль підписує акт про капітуляцію. Реймс, 7 травня 1945 р.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |