Підзарядка

«А можна я підзаряжу мобільний?» - звернулась жінка таким тоном, яким швидше попереджають про наміри, ніж питають дозволу.«Ви ж бачите, вільної розетки нема», - спокійно відповідаю. «Але мені треба!» - з викликом наполягає прекрасна дама. «Мені теж!» - витримала її погляд. Дія відбувалася на перемишельському вокзалі, поряд з моїм телефоном заряджався пристрій незнайомої вагітної жінки. Вона спала, поклавши голову на пірамідку з валізи та кількох сумок, що трималась купи всупереч усім законам фізики.

Капризна пані владно потяглась до шнура моєї сусідки, з очевидним наміром його висмикнути та замінити своїм. «Вона ж спить!» - пояснила роздратовано, бо я вже підвелась.

Часом погляд та емоція вирішують більше за тисячу слів. «Шкода ій чужої електрики!» - пробурмотіла дама з наколотими губами та вшилася.

А сусідка моя, як згодом виявилось, поверталася до Запоріжжя народжувати. Трохи гостювала влітку в сестри, проте «чоловік військовий, мусить першим побачити синочка, коли народиться». Обстріли чи ні, «я ж українка, тому й син мій має народитися в Україні, а там - побачимо», - майбутня мама спілкувалась впевненою українською та усміхалась так, як вміють лише вагітні, - ніби до інших світів.

Скільки людей - стільки характерів, моделей поведінки та світоглядних принципів. Скажете, мені просто не подобаються дами з штучними губами на півобличчя? Ну добре, зізнаюся: не подобаються. Та й чужої електрики часом шкода: чого вже приховувати.

Алла ЛАЗАРЄВА