П'ята паска Широкої війни
Не йде з голови картинка: навпроти Катерининської церкви горять свічки біля тимчасового знаку пам'яті героїв російсько - української війни. Нинішньої війни. Суцільна темрява не огортає їх. Вони викликають смуток, але й думку про стійкість.
Так, як і козацька Катерининська церква, за яку ми боролися із залученням навіть Президента (не теперішнього, звісно), СБУ, а московська церква залучала тоді міліцію, міського голову - "афганця", останнього першого секретаря обкому комсомолу, партію московських агентів, під прапором яких ходив архієпископ Амвросій, а у військовому наметі, обізваним "паходним храмом" МП, купчилися противники України. І дивлячись тоді на всю ту катавасію московських людей під нашою Катеринкою, я сказав прес-секретарю єпархії РПЦ Захарії Керстюку "Тут нема місця Ісусу" - він не зміг нічого мені відповісти, а через кілька років поїхав виконувати завдання РПЦ\ФСБ до ... берберів Лівії...
Це все уже мало хто знає, бо за час війни Катерининська церква виболена тисячами родичів відспіваних тут воїнів. Але, але... Якби свого часу були патріотами України ті ж керівники міліції, СБУ, міської ради, ну, про єпархію УПЦ МП нема чого говорити, то може і смертей було б менше, а в масштабах України... Але, історія і політика не знають умовного способу "якби"...
Я йшов у великодню ніч напередодні комендантської години до церкви св. Катерини (бо у храмі святих князя Михайла і боярина Федора, де я традиційно святив паски, цьогоріч не служили, на жаль), йшов темною алеєю мимо галереї портретів воїнів, полеглих за Україну, біля одного з яких горіла мабуть електрична лампадка, а біля генделика гучно щось буянила молодь - життя триває попри війну. Було темно, але не лячно. Звісно, не через обіцяне рашистами перемир'я (тіллки ідіот може вірити kassapam, що й довела ніч з убивством евакуаційного екіпажу та обстрілом Харкова). Було не страшно через уже вироблену за 4 роки Широкої війни стійкість.
Мені доручили нести хрест із зображенням воскреслого Христа, а попереду йшов з ліхтарем- дороговказом Лаврентій Кіник: високий, гінкий юнак. Мені ж пригадувалося фото його геть малого, коли він сидів на приступці біля мощей св. Мекркурія Бригинського. Як швидко летить час! Але - як вкоренилася уже нерушимо наша українська справа, бо вже діти і внуки нас і наших попередників підхоплюють нашу справу. Ні, не переможе уже ніколи рашистський агресор, бо вже наша справа перемогла час.
Василь ЧЕПУРНИЙ
Фото Віктора КОШМАЛА
Так, як і козацька Катерининська церква, за яку ми боролися із залученням навіть Президента (не теперішнього, звісно), СБУ, а московська церква залучала тоді міліцію, міського голову - "афганця", останнього першого секретаря обкому комсомолу, партію московських агентів, під прапором яких ходив архієпископ Амвросій, а у військовому наметі, обізваним "паходним храмом" МП, купчилися противники України. І дивлячись тоді на всю ту катавасію московських людей під нашою Катеринкою, я сказав прес-секретарю єпархії РПЦ Захарії Керстюку "Тут нема місця Ісусу" - він не зміг нічого мені відповісти, а через кілька років поїхав виконувати завдання РПЦ\ФСБ до ... берберів Лівії...
Це все уже мало хто знає, бо за час війни Катерининська церква виболена тисячами родичів відспіваних тут воїнів. Але, але... Якби свого часу були патріотами України ті ж керівники міліції, СБУ, міської ради, ну, про єпархію УПЦ МП нема чого говорити, то може і смертей було б менше, а в масштабах України... Але, історія і політика не знають умовного способу "якби"...
Я йшов у великодню ніч напередодні комендантської години до церкви св. Катерини (бо у храмі святих князя Михайла і боярина Федора, де я традиційно святив паски, цьогоріч не служили, на жаль), йшов темною алеєю мимо галереї портретів воїнів, полеглих за Україну, біля одного з яких горіла мабуть електрична лампадка, а біля генделика гучно щось буянила молодь - життя триває попри війну. Було темно, але не лячно. Звісно, не через обіцяне рашистами перемир'я (тіллки ідіот може вірити kassapam, що й довела ніч з убивством евакуаційного екіпажу та обстрілом Харкова). Було не страшно через уже вироблену за 4 роки Широкої війни стійкість.
Мені доручили нести хрест із зображенням воскреслого Христа, а попереду йшов з ліхтарем- дороговказом Лаврентій Кіник: високий, гінкий юнак. Мені ж пригадувалося фото його геть малого, коли він сидів на приступці біля мощей св. Мекркурія Бригинського. Як швидко летить час! Але - як вкоренилася уже нерушимо наша українська справа, бо вже діти і внуки нас і наших попередників підхоплюють нашу справу. Ні, не переможе уже ніколи рашистський агресор, бо вже наша справа перемогла час.
Василь ЧЕПУРНИЙ
Фото Віктора КОШМАЛА
| Читайте також |
| Коментарі (0) |