30 березня виповнилося 110 років з дня народження Олексія Федоровича Федорова (1901 — 1989), доля якого міцно пов’язана з історією нашого краю. Саме Чернігівщина дала можливість простому юнакові Олексі, який приїхав сюди з порогів Дніпра, стати однією з найпомітніших постатей своєї епохи — доби кривавого терору та найжорстокішої війни. Незважаючи на начебто повну доступність знань про життєвий шлях партизанського генерала, інформація про партійну кар’єру Федорова довоєнного періоду для більшості людей і по сьогодні є закритою. А тим не менше, цей відрізок життя Олексія Федоровича може добре проілюструвати тодішні порядки та шляхи до вищих посад. …Своїх батьків він не знав, бо мати здала його до притулку немовлям. Виховував хлопчика дніпровський лоцман-поромник Максим Трохимович Костиря.
27 червня 1927 року стало особливим днем у житті молодого робітника. Його прийняли в члени ВКП(б). Із цього моменту розпочинається кар’єра Федорова як партійного діяча. Після закінчення політшколи другого ступеня у квітні 30-го року він повертається до рідного Дніпропетровська і працює секретарем Мандриківської “партячейки”. Але вже в листопаді 1931 року переїжджає до Чернігова. Причини такого кроку встановити не вдалося. Можна припустити, що Федоров хотів отримати спеціальну освіту, адже він одразу вступив на третій курс Чернігівського будівельного технікуму, який і закінчив через рік. Далі, з квітня 1932 року, на нього чекала робота на посаді голови райпрофради Корюківського району, із серпня 1933 р. він працював головою контрольної комісії Понорницького району, згодом — другим секретарем райкому того ж району.
...В одному з архівних документів, підшитих до справи на кандидата в депутати до Верховної Ради УРСР, можна зустріти таку інформацію: “У січні 1936 року тов. Федорова обрано секретарем Лосинівського райкому партії. Почавши свою роботу, він помітив з боку першого секретаря вождізм, затиск критики та самокритики. Олекса Федорович оголошує нещадну боротьбу цьому, викриває ворожі дії деяких керівників. Принциповий у своїй роботі, він, часом залишаючись без підтримки, не опускав голову і продовжував боротися з негідним керівництвом, обстоював чистоту генеральної лінії партії”.
На цій ниві Олексію Федоровичу довелося багато чого зробити, набувши колосального досвіду, який у майбутньому йому знадобився.
Варто зазначити, що він дійсно не розмінювався на дрібниці. У листі, який має всі ознаки доносу, на ім’я секретаря ЦК КП(б)У тов. Бурмістренка Федоров висуває звинувачення щодо першого секретаря Лосинівського РК КП(б)У тов. Старовойтова одразу за декількома пунктами — від поганої організації партійної роботи в районі і до зв’язків із “ворогами народу”, а також саботажу та зґвалтування дівчат-комсомолок. Разом із першим секретарем Лосинівського райкому під репресивний молох із подачі Федорова потрапила також значна частина працівників апарату райкому. З цього приводу він писав (мовою оригіналу): “Старовойтов, переезжая с Мало-Девицкого района, перетянул с собой целый ряд людей с тёмным прошлым, которые впоследствии за вредительство в сельском хозяйстве были исключены из партии и арестованы. Старовойтов на пленуме обкома КП(б)У обвинял меня в том, что райком КП(б)У под моим руководством не основательно оклеветал и исключил из партии 12% всей райпарторганизации. По этому вопросу даю пояснения:
1. Тесленко М. — арестована как враг народа.
2. Бойко В. — сбежал.
3. Кошма Е.Е. — арестован как враг народа.
4. Кривошей — расстрелян как враг народа.
5. Скрипченко — сами пересмотрели решение и восстановили.
6. Жигалов — исключён из партии за связь с врагом народа Кнориным, но обкомом восстановлен.
7. Парубец — исключён из партии как националист.
Партколегией КПК восстановлен. Я с этим решением не согласен, потому что у меня есть достаточно материалов, утверждающих Парубца как националиста.
8. Онищенко — исключён из партии как элемент, служивший у Петлюры и Деникина, за вредительство в сельском хозяйстве.
9. Дяченко — морально разложившийся”.
У квітні 1938 року, після “викриття” ворожого керівництва обкому партії на чолі з керівником Павлом Маркитаном, Олексій Федоров затверджується виконувачем обов’язків першого секретаря обкому КП(б)У. На перший погляд, може здатися дивним, що секретар навіть не середньої за чисельністю на той час райпарторганізації стає першою людиною в області. Тим більше, що якихось надзвичайних організаторських здібностей він не виявив. Це підтверджується доповіддю завідувача відділу роботи з первинними організаціями обкому КП(б)У на ім’я першого секретаря обкому, яку було складено після перевірки роботи Лосинівського райкому наприкінці 36-го — на початку 37-го року. Оцінка була незадовільною.
Враховуючи все це, дуже важко не погодитися з висновком, що третій за рахунком секретар Чернігівського обкому КП(б)У Федоров Олексій Федорович зобов’язаний своїм злетом на високу посаду виключно геніальній висуванській політиці вождя. Він виявив риси, необхідні для партійної кар’єри в тогочасній ситуації: діяв рішуче, навіть брутально, не зупиняючись перед аморальними кроками, в той же час не обтяжував себе надмірним теоретизуванням та інтелігентським вільнодумством.
Чимало інформації про практичну діяльність цього “борця” подає у своїй книзі В. Шкварчук: так, тільки за 39 днів, упродовж яких відбулися три засідання сумнозвісної “трійки”, до якої входили Федоров разом із облпрокурором Савранським та начальником УНКВС майором держбезпеки Єгоровим, приречено на смерть 297 душ, на табори — 142, на в’язницю — 1 чоловік. Отака сумна арифметика...
Ігор ЛЕВЕНОК
Повністю статтю читайте в газеті "Сіверщина" за 31 березня.
