"Одиниця" з історії
В далекому 1982 році цього дня я пішов до школи. На відміну від сучасних дітей, я дуже хотів вчитись. Я марив навчанням. Я малював у своїй голові картини, як я стану вченим і буду створювати ракети для підкорення космосу.
Але...
Прийшовши до школи, я потрапив спочатку в 1-А клас до старої єврейки. Всі діти навколо були мені не знайомі. Я сидів тихесенько собі на стільчику та чекав коли ж почнуть навчати. А навчати так і не почали. Натомість сказали, що треба 5 осіб перевести в клас "Б", бо тут багато, а там мало.
Прізвище моє на останню літеру і тому 5 осіб останніх за списком і перевели в клас "Б". Так я півгодини свого шкільного життя побув в класі "А", а всі останні роки провчився в класі "Б".
Та на цьому пригоди не завершились. Нам "новеньким" в класі "Б" не вистачило прописів. З цього приводу я дуже засмутився та навіть розплакався, бо прийшов навчатись, а на чому навчатись не маю. Після 2го уроку я сидів в коридорі та тихенько плакав, бо така несправедливість розбила моє сердце на друзки. Згодом мені пропис таки знайшли, але довіри так і не повернули за наступні 10 років.
Далі летіли роки навчання. Деякі предмети мені дуже подобались, як то математика, фізика, хімія, креслення, малювання, праця. А деякі викликали бурю протесту, як то мови та літератури.
Більшості буде несподіванкою дізнатись, що єдина моя оцінка "1" за весь час навчання була отримана мною з історії.
Так-так, єдину одиницю я отримав одного разу з історії за те, що відмовився відповідати на питання вчителя, заявивши: "то все брехня, а мені батько забороняє брехати".
Уявіть, що хлопець 12 років вчителю історії, який вважався найкращім в школі і якого любили діти (та й я сам його дуже поважав. може хтось знає його особисто - Дмитро Олексійович Стасевич), таке чує про свій предмет.
Далі відбулась наступна дискусія:
- Чому ти вважаєш, що то все брехня?
- Мені бабуся розповідала, і дід, і батько, і багато інших людей, що все було інакше.
- Але ж в підручнику написано, що було саме так.
- Брешуть ваші підручники. Я своїй бабусі більше вірю.
... Довга пауза. Дмитро Олексійович підсунувся до мене ближче і тихенько сказав:
- Я сам знаю, що то брехня, але з нас вимагають казати за підручником. То хоча б заради оцінки зіграй як в театрі і розкажи за підручником.
- Не буду.
- То я вимушений буду тобі поставити "1".
- Ставте.
...
Тема, з якої був урок: історія СРСР в 1930-ті роки.
Тож школа - це не тільки накопичення необхідних знань, а й перший досвід відстоювання своєї позиції.
Тому бажаю всім школярам та вчителям мати не оцінки на папері, а порозуміння між собою.
На фото: я особисто з однокласниками збираю металобрухт на вулиці Дзержинського (зараз імені Боднарука) неподалік "картонажки". Фотограф - якраз той самий викладач історії, який був моїм улюбленим викладачем.
Анатолій ЯРОВЕД
Але...
Прийшовши до школи, я потрапив спочатку в 1-А клас до старої єврейки. Всі діти навколо були мені не знайомі. Я сидів тихесенько собі на стільчику та чекав коли ж почнуть навчати. А навчати так і не почали. Натомість сказали, що треба 5 осіб перевести в клас "Б", бо тут багато, а там мало.
Прізвище моє на останню літеру і тому 5 осіб останніх за списком і перевели в клас "Б". Так я півгодини свого шкільного життя побув в класі "А", а всі останні роки провчився в класі "Б".
Та на цьому пригоди не завершились. Нам "новеньким" в класі "Б" не вистачило прописів. З цього приводу я дуже засмутився та навіть розплакався, бо прийшов навчатись, а на чому навчатись не маю. Після 2го уроку я сидів в коридорі та тихенько плакав, бо така несправедливість розбила моє сердце на друзки. Згодом мені пропис таки знайшли, але довіри так і не повернули за наступні 10 років.
Далі летіли роки навчання. Деякі предмети мені дуже подобались, як то математика, фізика, хімія, креслення, малювання, праця. А деякі викликали бурю протесту, як то мови та літератури.
Більшості буде несподіванкою дізнатись, що єдина моя оцінка "1" за весь час навчання була отримана мною з історії.
Так-так, єдину одиницю я отримав одного разу з історії за те, що відмовився відповідати на питання вчителя, заявивши: "то все брехня, а мені батько забороняє брехати".
Уявіть, що хлопець 12 років вчителю історії, який вважався найкращім в школі і якого любили діти (та й я сам його дуже поважав. може хтось знає його особисто - Дмитро Олексійович Стасевич), таке чує про свій предмет.
Далі відбулась наступна дискусія:
- Чому ти вважаєш, що то все брехня?
- Мені бабуся розповідала, і дід, і батько, і багато інших людей, що все було інакше.
- Але ж в підручнику написано, що було саме так.
- Брешуть ваші підручники. Я своїй бабусі більше вірю.
... Довга пауза. Дмитро Олексійович підсунувся до мене ближче і тихенько сказав:
- Я сам знаю, що то брехня, але з нас вимагають казати за підручником. То хоча б заради оцінки зіграй як в театрі і розкажи за підручником.
- Не буду.
- То я вимушений буду тобі поставити "1".
- Ставте.
...
Тема, з якої був урок: історія СРСР в 1930-ті роки.
Тож школа - це не тільки накопичення необхідних знань, а й перший досвід відстоювання своєї позиції.
Тому бажаю всім школярам та вчителям мати не оцінки на папері, а порозуміння між собою.
На фото: я особисто з однокласниками збираю металобрухт на вулиці Дзержинського (зараз імені Боднарука) неподалік "картонажки". Фотограф - якраз той самий викладач історії, який був моїм улюбленим викладачем.
Анатолій ЯРОВЕД
| Читайте також |
| Коментарі (0) |