Обхідник та колії на Московію
Певний час я йшов за ним. Паралельно.
Він ступав дрібними кроками на кожну шпалу залізничної колії, а я ініціятивно подорожував ґрунтовою польовою доріжкою.
Все відбувалось тихо та спокійно.
На спині дядька, вдягненого в куртку зі спеціяльними знаками у вигляді кольорових стрічок, виділявся невеличкий школярський наплічник.
Порівнявшись один з одним та зустрівшись поглядами, ми,немов давні знайомі, майже водночас привіталися! От що значить минуле гартування на певних трендах побутової української культури!
Можливо я й надалі продовжував би напружувати мізки в пошуках відповіді на запитання щодо причин такої неспішної ходи немолодого українця колією, яка прямує через село, коли б не кілька великих ключів, що були прикріплені на правому боці в зручній позиції під руку, якою майстеровитий залізничник мав виконувати фахове завдання.
Колійний обхідник, подумав я про свого випадкового супутника та поспішив до лісових масивів рідних ярів.
Звичайно, дорогою до лісу міркував про залізницю, яка від 1995 року повернулась в життя наших сіл Подесення- Горбова та Юхнова і які паралельними рейками зі шпалами відтоді розділяються неначе країни державним кордоном!
Дорогу під 10 км завдовжки проклали ВТРЕТЄ, зробивши розумний крок до виходу з глухої ізоляції, на яку були приречені північні закутки Чернігівщини, внаслідок переходу залізниці, що сполучала Новгород-Сіверський з Москвою, під контроль Московії.
Від тоді, а се був початок 90-х, Україна мала платити шалені "бабки" за прислуговування дорогою. А вихід на центральні магістралі України нагадував щось серйозне, яке обходилось в сотні зайвих кілометрів!
Звичайно, що Московія тішилась. Особливо важко було тоді з доставкою до Новгород-Сіверщини та Семенівщини вугілля з Донбасу. Для бюджетних закладів.
Військові, які будували від літа 1994 до літа 1995 року гілку від Новгорода-Сіверського до станції Пирогівка (Сумщина) на лівому березі Десни з наведенням півкілометрового залізничного мосту, працювали прекрасно! А внаслідок такої роботи строковиків - залізничників було зведено не тільки міст через Десну, яким пішли поїзди, а й доведені вміння наших українських вояків робити швидко, без шмарклейта без наступних скандалів достойні будівництва!!!
Так, сей залізничний перехід, який постав трішки нижче за течією від місця залізничних мостів Російської імперії 1914-1916 років та Німеччини часів Райху з 1941 на 1942 рік піднімався над плесом Десни, як " тимчасовий"!? Натомість його якість та проведені заходи з капітального ремонту та обслуговування пізніше, за словами фахівців, "набули продовженого на чималий період надійної експлуатації!"
Отож і подумалось, дивлячись, як колійний обхідник уважно оглядав кожну бетонну шпалу та залізні частини з болтами та гайками, що навіть за такої собі технічної відсталості, увага фахівців над безпекою руху не припиняється.
Так, справді трішки пахне минулим століттям, коли дядько " нарізає" кілометри пішим ходом замість сучасної контрольно- вимірюваної техніки, але увага не притупляється!
Як кажуть за впевнений рух потягів через село, за яким випадає приглядати таким уважним фахівцям, можна не перейматися. Тому, що серйозні чоловіки з залізничної царини піклуються досить серйозно за безпеку та надійність руху пасажирських та вантажних локомотиві!
Борис ДОМОЦЬКИЙ
Він ступав дрібними кроками на кожну шпалу залізничної колії, а я ініціятивно подорожував ґрунтовою польовою доріжкою.
Все відбувалось тихо та спокійно.
На спині дядька, вдягненого в куртку зі спеціяльними знаками у вигляді кольорових стрічок, виділявся невеличкий школярський наплічник.
Порівнявшись один з одним та зустрівшись поглядами, ми,немов давні знайомі, майже водночас привіталися! От що значить минуле гартування на певних трендах побутової української культури!
Можливо я й надалі продовжував би напружувати мізки в пошуках відповіді на запитання щодо причин такої неспішної ходи немолодого українця колією, яка прямує через село, коли б не кілька великих ключів, що були прикріплені на правому боці в зручній позиції під руку, якою майстеровитий залізничник мав виконувати фахове завдання.
Колійний обхідник, подумав я про свого випадкового супутника та поспішив до лісових масивів рідних ярів.
Звичайно, дорогою до лісу міркував про залізницю, яка від 1995 року повернулась в життя наших сіл Подесення- Горбова та Юхнова і які паралельними рейками зі шпалами відтоді розділяються неначе країни державним кордоном!
Дорогу під 10 км завдовжки проклали ВТРЕТЄ, зробивши розумний крок до виходу з глухої ізоляції, на яку були приречені північні закутки Чернігівщини, внаслідок переходу залізниці, що сполучала Новгород-Сіверський з Москвою, під контроль Московії.
Від тоді, а се був початок 90-х, Україна мала платити шалені "бабки" за прислуговування дорогою. А вихід на центральні магістралі України нагадував щось серйозне, яке обходилось в сотні зайвих кілометрів!
Звичайно, що Московія тішилась. Особливо важко було тоді з доставкою до Новгород-Сіверщини та Семенівщини вугілля з Донбасу. Для бюджетних закладів.
Військові, які будували від літа 1994 до літа 1995 року гілку від Новгорода-Сіверського до станції Пирогівка (Сумщина) на лівому березі Десни з наведенням півкілометрового залізничного мосту, працювали прекрасно! А внаслідок такої роботи строковиків - залізничників було зведено не тільки міст через Десну, яким пішли поїзди, а й доведені вміння наших українських вояків робити швидко, без шмарклейта без наступних скандалів достойні будівництва!!!
Так, сей залізничний перехід, який постав трішки нижче за течією від місця залізничних мостів Російської імперії 1914-1916 років та Німеччини часів Райху з 1941 на 1942 рік піднімався над плесом Десни, як " тимчасовий"!? Натомість його якість та проведені заходи з капітального ремонту та обслуговування пізніше, за словами фахівців, "набули продовженого на чималий період надійної експлуатації!"
Отож і подумалось, дивлячись, як колійний обхідник уважно оглядав кожну бетонну шпалу та залізні частини з болтами та гайками, що навіть за такої собі технічної відсталості, увага фахівців над безпекою руху не припиняється.
Так, справді трішки пахне минулим століттям, коли дядько " нарізає" кілометри пішим ходом замість сучасної контрольно- вимірюваної техніки, але увага не притупляється!
Як кажуть за впевнений рух потягів через село, за яким випадає приглядати таким уважним фахівцям, можна не перейматися. Тому, що серйозні чоловіки з залізничної царини піклуються досить серйозно за безпеку та надійність руху пасажирських та вантажних локомотиві!
Борис ДОМОЦЬКИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |