реклама партнерів:
Головна › Новини › СУСПІЛЬСТВО

Обезлюднення

Сеньківка увесь час була символом дружби трьох народів, адже розташована біля стику кордонів трьох держав — України, росії та білорусі.

Поети та журналісти вправлялися раніше в красивих висловах типу того, що півень тут співає на три країни, а біля монумента дружби у вигляді трьох колон, скріплених спільною ув’язкою, щороку дорослі дядьки і тітки проводили святкування — мітингування, які чомусь називали Днем молоді. Багато тоді випивалося горілки, лунало слів про вічну дружбу й толочилося кущів навколо...

Сьогодні Сеньківка безлюдна. Спершу там залишалося приблизно пів сотні людей, хоча російські танки вже були прогуркотіли селом. Але далі, коли вже росіян вигнали з Чернігівщини і вони прогарчали селом знову, везучи за своєю одвічною мародерською звичкою пральні машини та холодильники на броні танків і викрадені причепи з краденою городиною, після цього село стали обстрілювати. Спершу зник зв’язок, потім світло. Місцева мешканка Тамара Дудко розповідає: «У Сеньківці в нашій хаті вікна повилітали, стіни пошкодило. Корову вбило. Я ледве жива залишилася, чоловік, слава Богу, живий. У липні це було — а як сьогодні. Влучило між хатою і колодязем, там якраз корова стояла. Одразу вбило корову і одне вікно пластикове вилетіло. Тоді прилетів другий снаряд, тоді третій. Усі три вікна пластикові розбило мені з вулиці. І балки, крокви побиті. Дах — як решето. Корівка така добра в нас була — не можу забути годувальницю. Та так її бухнуло, упала, бідна, кишки вивалилися, розмотало їх. Закупівельники приїхали, тисячу гривень дали. Ледве змогли забрати закривавлену тушу».

Сім’я Дудків переїхала в Полісся — село в цій самій Городнянській громаді. Перевезли курей, порося, котів і собак. Забрали і ложки та каструлі. Дудкам пощастило — платять лише за світло в чужій хаті. Вони виїхали зі свого села влітку минулого року, а в листопаді евакуювали решту мешканців. Дудки знають, що їхня хата ще стоїть, а ось від сусідської — сама стіна залишилася та гола піч.

Окраїна

Чернігівське прикордоння завжди було на узбіччі держави. Бо навіть інформація тут панувала не українська — скажімо, не тільки селяни Грем’яча чи Янжулівки у Новгород-Сіверській та Семенівській громадах були позбавлені інформації про Україну, а й міщани Новгорода-Сіверського, щоб піймати український телесигнал, мусили вручну крутити антену надвірну у напрямку Шостки. Або ж, і це — як правило, слухали московську пропаганду. А селяни Кузнич чи Горностаївки з Городнянської та Добрянської громад краще знали, що сказав президент білорусі, ніж Президент України. Городнянська районна газета всю дорогу публікувала програму телепередач білорусі — які ще треба докази чужого інформаційного простору в головах прикордонних українських громадян?!

Уже не кажу про постійні поїздки на базар у росію мешканців Семенівки, які тільки й припинились після початку російсько-української війни 2014 року. Тепер же, як розповів прикордонник, прізвища якого називати не стану, кожен рух біля держрубежу відстежується росіянами і, як правило, туди прилітає — навіть якщо вони бачать абсолютно цивільну машину чи трактор, власник якого хотів би заготовити дрова на зиму. А товариш мого сина, коли приїхав у Грем’яч, де жили його батьки, побачив ворожих дронів над головою більше, ніж біля Бахмута, де він воює. Цей хлопець наполіг, щоб батьки виїхали в інше село Чернігівщини, адже жити там просто неможливо.

«Навіть хату сєпара, який демонстративно вмикав російські пісні, коли біля нього проходили українські прикордонники, росіяни розбили», — каже цей воїн, уже колишній грем’янчанин.

Нещодавно пройшла відкрита інформація про напад росіян на позицію наших прикордонників — троє вбиті, одного забрали в полон і 12 годин слухали всі розмови наших, бо забрали рації, доки їх не перепрошили. Відомий у Чернігові боєць і громадський діяч Андрій Кудабеков загинув з товаришем біля Леонівки Семенівської громади від російської диверсійно-розвідувальної групи. А командувач Об’єднаних сил ЗСУ Сергій Наєв уже неодноразово повідомляв про активність російських ДРГ у чернігівському та сумському прикордонні.

А коли я пишу ці рядки, свіжою є така інформація групи «Рідна Семенівка» за повідомленням поліції: «росіяни вкотре атакували мирне село в прикордонній Семенівській громаді. Внаслідок обстрілу постраждала уся сім’я: чоловік зі своєю дочкою зазнали осколкових поранень, а його маленький онук відбувся переляком. 4-річна дитина дивом вціліла та не отримала поранень через цинічну атаку росіян. Нині хлопчику надають психологічну допомогу. Сім’я приїхала на вихідні провідати свою родичку в прикордонне село та потрапила під ворожий вогонь у той час, як вийшла з будинку на вулицю. Ворог вдарив по мирних оселях селян — одразу ж зайнялися кілька будинків». Йдеться тут про село Олександрівку Семенівської громади, але періодично схожа ситуація — в усіх прикордонних населених пунктах. росіяни б’ють без розбору.

Тому й не дивно, що прикордоння, яке й до цього не хвалилося густотою населення, стає просто безлюдним. Перелік пустих сіл зайняв би багато місця, і це може бути мартирологом українського села, доказом нелюдськості росіян на майбутньому суді над агресором, що таки має колись відбутися.

Чи буде відродження краю?

Війна рано чи пізно, але закінчиться. Чи повернуться мешканці прикордоння у свої рідні села? Чи можливе відродження тут? Депутат Новгород-Сіверської районної ради минулих скликань, активний громадський діяч і місцевий уродженець Борис Домоцький переконаний, що ні: «Смуга у 20—30 кілометрів від кордону буде мертвою. Там хіба що прикордонники проїжджатимуть, місцевих мешканців не буде. Це буде санітарна зона від росіян, бо жодної дружби не буде років так сто».

Більш оптимістичний шлях відновлення краю бачить директор обласного Центру перепідготовки державних службовців Володимир Бойко, про якого слід зазначити, що він є істориком за освітою і уродженцем прикордонного Сновська: «Думаю, що кілометрів 20—30 від кордону має бути смугою такого собі офшору. Тобто: там має бути пропускний режим, але можна жити, займатися господарською діяльністю, але оскільки там буде ризикований бізнес — то як компенсація, звільнення від податків. Але має бути умова: постійно дошкуляти москалям. Не знаю як — для цього буде креатив залежно від ситуації. Фактично це має бути реінкарнація прикордоння, що існувало на півдні і звалося козацтвом. І це зовсім не фантастика. Таке вже було в нашій історії — Річ Посполита на 20 років звільнила наш край від податків після Деулінського перемир’я. І в нашій ситуації вигода має перекривати ризик».

Але держава насамперед має подбати не тільки про воєнну оборону краю, що робиться, а й про інформаційний його захист. Адже сьогодні не тільки в обстрілюваних селах фактично немає української преси: так звана реформа «Укрпошти», що стала простою ліквідацією сільських відділень, призвела і до зникнення газет у більшості сіл Чернігівщини. Адже мало хто буде ходити в магазин за три-п’ять кілометрів по газету, бо саме туди кочуючі бригади поштовиків закидають газети впертим читачам.

Тривала боротьба чернігівських просвітян та обласної адміністрації за покриття прикордоння телесигналом наразі ні до чого не привела. Давноочікуваний візит голови Національної ради з питань телебачення та радіомовлення Ольги Герасим’юк обмежився Черніговом і не дав реального результату. Хоча це мав би бути державний інтерес, і навіть обов’язок: забезпечити українським громадянам доступ до української інформації. А, як на мене, цей інтерес мав би сягати Стародуба, Брянська і Гомеля, куди мав би добивати український сигнал.

Офіційно
Протягом 2023 року з прикордоння Чернігівщини через російські обстріли виїхали майже дві тисячі осіб. Про це повідомив начальник Чернігівської ОВА В’ячеслав Чаус у коментарі Ukraine Media Center.

«Ця цифра більш-менш стала, бо люди час від часу виїжджають та повертаються». Він додав, що на прикордонні залишаються жити трохи більш як 14 тисяч осіб. За тиждень виїжджають у середньому 15—20 людей — залежно від інтенсивності обстрілів. «Мені хотілося б більше, адже там люди реально в небезпеці», — зазначив В’ячеслав Чаус.

Василь ЧЕПУРНИЙ, "Голос України"
Чернігівська область.

На знімку: символ російсько-української дружби на українському подвір’ї в селі Сеньківка Городнянської громади.

Фото з соцмереж.



Теги:Василь Чепурний, Сеньківка, Грем'яч, російсько - українська війна, прикордоння


Читайте також






Коментарі (0)
avatar