реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОГЛЯД

Неймовірна історія

Час від часу зі мною відбуваються неймовірні історії. От і зараз, сиджу за столом, розклала всі наші з чоловіком направлення і думаю, з чого почати і куди бігти. Знаєте, буває такий стан, коли виписався з лікарні, а вилікуватися забув і треба пройти ще купу обстежень. Сиджу, дивлюся, рахую подумки домашній бюджет, порівнюю його з цінами на потрібні обстеження – і голова йде обертом. «Так, - міркую собі, - зараз треба примусити себе лягти спати, і, як Скарлет О’хара, подумати про все завтра».

Коли це телефон: «Теньк». Пише фб-подруга, з якою нас у соцмережах поєднали спільні погляди (в житті бачилися лише раз на розвіртуаленні - молода, струнка, красива і розумна), питає, як здоров’я. Завжди, не залежно від того, як ідуть справи, не маючи бажання грузити людей, відповідаю по-американськи: «Справи ок». Та й етикет так велить відповідати. Гарно, та й по всьому.

А тут мене прорвало. Відповіла, що шукаю отакого фахівця для себе і такого для чоловіка. А вона й каже: «О, то це вам до моїх батьків, вони в мене лікарі. Збирайтеся з чоловіком і їдьте до моєї матусі в поліклініку. Нічого, що вечір і кінець робочого дня, вона вас зачекає. Вона буде рада. (!) А я зараз таткові подзвоню. У нього є УЗІ-апарат, він його візьме і теж приїде до мами в поліклініку, і там вам ще й УЗІ зробить» (!) Як зачаровані, одягаємося з чоловіком. Я, переповнена безмежним почуттям вдячності, беру пакуночок з подякою лікарям (ну справді ж вдячна), викликаємо таксі, їдемо вечірнім Києвом, виходимо біля поліклініки. А навколо ялини, сніг по коліна, вечірні ліхтарі, замислений вчений застиг в камені, іменем якого названа клініка. Бредемо крізь сніг, бо ще не встигли доріжки прокопАти. Коли це позаду під’їжджає машина, виходить якийсь чоловік і вивантажує прямо в сніг великий чемодан на колесах. «Ідіть-ідіть», - каже нам. - Я вас зараз наздожену». А на сходи поліклініки вже пані лікарка вийшла, стоїть у білому халаті і привітно нам рукою махає. Зазиває. Заходимо в поліклініку. Ідемо порожніми гулкими коридорами. А позаду вже й чути кроки її пана лікаря, та звуки коліщат чемодана по підлозі, який виявився не чемоданом, а УЗІ-апаратом. Проходимо з моїм чоловіком в сусідні кабінети на обстеження, по завершенні вдячно протягую пані лікарці пакуночок з подаруночком, а вона й каже: «Що ви вигадуєте, ми вас і так любимо!» Пакунок не бере, натомість так безапеляційно додає: «Ану вдягніть куртку!», - де й взялася в її руках. Я звикла лікарів слухатися. Механічно вдягаю куртку (я ж бо в шубі прийшла, яка на вішаку біля дверей висить), а пані лікар окинула мене в куртці оцінювальним поглядом і каже: «О! Вона на вас! А то мені доня купила, а на мене мала». Знімає з мене куртку, складає мені в пакет до її подарунка, який вона не взяла, вручає мені те все в руки - і чемно випроваджує в коридор, мовляв, ідіть уже. За нами й сама виходить, і каже своєму чоловікові-лікарю, який з сусіднього кабінету саме викочує уже складений УЗІ- апарат, щоб завіз нас із чоловіком додому, а вона ще лишається, бо в неї, ще є робота. Я в повному ступорі. Сідаємо ми всі в машину лікаря. В одній руці в мене пакунок з обстеженнями. У другій - пакунок з курткою, яку мені лікар подарувала. Її лікар-чоловік везе нас додому у своїй тепленькій машинці.

Пишу спантеличена їхній доньці, по сумісництву моїй фб-подружці. Так і так: я в повному отетерінні, її батьки нам зробили обстеження, обдарували подарунком і везуть додому… Подружка відповідає реготливим смайликом і пише, що нас любить.… Авто спокійно їде засніженими вулицями. Тихенько грає приємна музичка. Мій чоловік сидить біля мене і стиха перемовляється з лікарем, який сидить за кермом. За вікном пропливає, сяючи ліхтарями та білим снігом, нічний Київ…

Їду і думаю: «Зараз я прокинуся»…

Справді, я прокинулася. Вранці. Потяглася і думаю: «От же ж сон наснився!» Повертаю голову, а на стільці висить подарована куртка, а поруч лежать пакети з результатами обстежень.

Спеціально не пишу прізвища цих людей. Боюся, а раптом їм влетить за щось. Лише тепер у мене ще й з’явився головний біль: ви не знаєте, як віддячують ангелам в людській подобі?

Лариса НІЦОЙ



Теги:неймовірні історії, Медицина, Лариса Ніцой


Читайте також



Коментарі (0)
avatar