Напередодні Собору

Певні протиріччя між константинопольським і київським патріархатами викликані різними причинами і різною, я б сказав, оптикою бачення.

Коли Константинополь настоює на участі в Соборі мирян - він абсолютно правий з точки зори і церковної традиції, і української національної, де до приходу Московії вибирали всіх - від парафіяльного дяка до митрополита київського. Але київський патріархат поводиться виправдано обережно, бо має досвід передньої лінії фронту з агресивною і підступною Москвою. Зрештою, наші погодились на пропозицію греків. Хоча, якщо чесно, мирян та священиків повинні були б ОБИРАТИ єпархіальні собори, а не просто кожен архієрей візьме з собою свого іподиякона (мирянина) та секретаря єпархії...

Коли Константинополь настоює на таємному голосуванні та виборі з трьох кандидатур - він теж правий незворушно. Так і буде. Хоча побоювання нас, православних українців, висловлювані Київським патріархатом, очевидні - ми хочемо, щоб лишався предстоятелем випробуваний і незламний...

Зрештою, признаймося собі чесно, що Константинополь пропонує нам ширшого бачення церкву, сучаснішу, а ми живемо в парадигмі протистояння з Москвою, бува, мимовільно в дечому її наслідуючи і поза своєю волею консервуючись у боротьбі. Церква ж українська має модернізуватися. Як у часи Петра Могили. До речі, завдяки цьому і від Москви подалі відійдемо.

Процес почався і ми - його свідки.

Василь ЧЕПУРНИЙ