Мої помідори і допомога військовим

Допис для роздумів для тих, хто вважає, що уся країна повинна воювати... усі без винятку... і найголовніше, щоб кожному воїну платили гарні гроші...
Перед тим, як рефлексувати та обурюватись, дочитайте допис до кінця і посидіть з цими думками бодай пів години...

Так ось... зараз серед військових мало хто отримує грошове забезпечення менше 35 000 грн на місяць. Мова не про те, мало це чи багато, а про інше. Це просто розрахункова цифра, від якої ми будемо відштовхуватись у міркуванні. Тобто, на кожного бійця повинно витрачатись мінімум 35 000 грн. Запам'ятайте цю суму.

А тепер до економіки нашої країни... і економіки простих українців.

Як не крути, а Україна є аграрною країною і головне джерело доходів країни зараз - це аграрний сектор. Наша промисловість перебуває з напівзруйнованому стані. І як сказали наші очільники - кожен сам за себе і сам собі допомагає.Ну добре... допоможемо саамі собі...Але що виходить у підсумку цієї допомоги.

Ось я особисто вирощую томати. всього лише 1000 стебел посаджено. 150 вимерзли ще навесні від приморозків. Частину попекло спекою... Частину побило градом...

І якщо я з усього цього отримаю 1000 кг помідорів - це буде чималий успіх. Та чи ще отримаю... А продати такий обсяг вийде ніяк не дорожче 35 грн за кілограм. Це середня ціна за сезон...
І... ? Що вийшло?
Правильно, виходить, що я отримаю всього 35 000 грн ... ЗА УВЕСЬ СЕЗОН !!!

А треба ще вкласти гроші, у насіння, у добрива, у механічну обробку землі, у ЗЗР... та хоч тару для тих томатів купити - вже гроші. І та сума у 35 000 грн значно зменшиться, якщо порахувати прибуток.

І це не грядка під вікном, а три сотки вщент засаджені помідорами. З купою роботи протягом мінімум 4 місяців. Здебільшого щоденної роботи, фізичної роботи... без будь-яких гарантій на успіх.
І приходять до мене ... різні люди... інколи цілком адекватні, а інколи... ну як це більш "талєрантна" сказати... не дуже приємні.

Ось нещодавно була жіночка років 40...45, яка намагалась збити ціну. Типу "давайтє дєшевлє... а то у мєня муж ваюіт... нада ваєнним памагать...".Та треба допомагати, не питання. Але ти приїхала на автівці, якій ніяк не більше 2 років і пачка грошей у гаманці... Вся вичепурена, як лялька... а я тобі накладаю помідори, руками, які вже місяць відмити не можу... А перед цим випив таблетку від стенокардії, щоб у спеку навибирати помідорів якраз до твого приїзду. А на останок вона видала: нада іті ваівать, єслі не нравіцца зарабатак...

Я ціну не скинув. Помідори таки вона купила, скривившись та поїхала. І так мені стало сумно..., що оце... мені ще вказує, як жити.

Україна - це не військова база і у нашій країні живуть різні люди. А хто і як заробляє гроші собі на життя та на допомогу військовим - це справа кожного окремо.Та тільки постає дуже неприємне питання... чи варто допомагати війську... з сезонного річного заробітку, який не перевищує одну місячну зарплату того, кому допомагаєш?

І що буде потім... після війни... коли таких, як я - не лишиться взагалі? У кого купуватимете помідори і за якою ціною?
Питання риторичні... відповідей на них не чекаю..

Анатолій ЯРОВЕД