Міст, що втік від дурисвітства
Напередодні Водохреща, під’їхавши до Десни біля села Бирине Новгород-Сіверського району, один чоловік ледь не впав у крижану воду, бо... кудись подівся багатотонний міст! Його понесло кількома великими частинами Десною, яка цієї зими нібито занадто переповнена водою. Недавно в цю місцевість прийшли справжні морози. Міст через Десну мали б доглядати відповідно до вимог наступу зими. Та куди там! Начальство «Райавтодору» вже давно перестало турбуватися про свій імідж. Ну й що з того, що «погавкають» кілька депутатів на черговій районній сесії про бардак останніх років на дорогах району і на мостах у тому числі? Виплеснуть порцію незадоволення тим безладом, який панує у дорожній організації, що забезпечує зв’язок Бириного, Прокопівки, Підгірного з райцентром!
А з усього району збиралися у дорогу відчайдухи та екстремали. Вони кинулися правим берегом Десни від Новгорода-Сіверського до села Юхнового шукати пропажу. Дивно, але й цього разу Господь укотре врятував місто від великої біди.
...Влада району остаточно втратила інтерес до «биринської проблеми». Навіть на рівні, який колись демонстрували перші секретарі райкому у частині віддачі наказів виробничникам-кураторам мостових переходів через Десну та Віть, усе перевернулося догори дриґом.
Тоді, з наступом зими, коли міцнішали морози, на мостах днювали й ночували всілякі фахівці дорожньої справи. І хоча пролетаріат не менш горілку полюбляв, як і сьогодні, та справа все ж таки в’язалась. Бо хтось ще совість не втратив, інший у кишені відчував тепло партійного квитка, якого мало хто хотів втратити, а то й такі знаходились, що навіть «під мухою» знали міру відповідальності перед начальником.
Отже, днів три тому прийшли справжні морози. Воно б і міст через Десну мали б доглядати по-іншому, відповідно до вимог наступу зими. Та куди там!
Тепер же, спіймавши міст за півтора десятки кілометрів, мабуть, усі маленькі і великі начальники будуть аж до Петра та Павла, коли встановиться найменша вода на Десні, пильнувати його від чергової безглуздої втечі. Бо ж нині можна орендувати хіба що криголам в околицях Києва чи гвинтокрил у відомстві пана Балоги!
Та скоріш за все влітку, коли найтепліша пора року підійде до умовного екватора, викликавши кілька десятків бурлаків з Гондурасу, керівництво дорожнього управління, в тому числі з Чернігова, урочисто та помпезно, як справжню перемогу сил розуму над темрявою, притягне міст на місце «вічної стоянки». І хоча це не «Аврора», і стріляти з нього навряд чи хто захоче, але є гарна нагода зовсім поруч відкрити меморіальну дошку. А що ж робити керівникам? Вони знають, що робили їхні попередники в часи, про які вони досить часто полюбляють згадувати, як докір незалежній Українській державі.
Слава Україні і слава розумним людям!
Борис ДОМОЦЬКИЙ,
Скорочено. Повністю читайте в газеті "Сіверщина" за 26 січня
| Читайте також |
| Коментарі (0) |