Головна › Новини › ПОГЛЯД
Мій чай
23-Лют-18 279 0.0 0
Не розумію кавоманів. Перебирають-вибирають усяку химерію – арабіка, тіпіка, лавацца, старбакс, лате, еспресо, роспуста… чи то пак робуста, якість три в одній, прости Господи… Мелють, колотять, варять, ворожать із пінками. А потім п’єш цю смолу – наче облизуєш іржаву сокиру. Не розумію кавоманів…

Інша справа – чай! Націджуєш води, принесеної з Белебівської криниці, підварюєш її на тихому відкритому вогні до живого окропу. Ще живого! В горнятко кладеш (пальцями) дрібку зеленого (великі листки, біленькі квіточки, перетертий коричневий рис) чаю, що пахне болотною рибою. Накраюєш тоненькими плястеками імбир, вкидаєш дві розочки гвоздики, дві горошини духм’яного перцю, окрушину мускатного горіха, зеренце китайського лимонника, кардамон на кінчику ножа, по кілька зірочок бодяну і сухих ягід калини, листок м’яти з Тисянського берега. Паличку кориці встромляєш уже в окріп. А згори накрити лляною полотнинкою. І все. Ніякої мороки. Просто п’єш. Ні, спиваєш благодать. Обов’язково – з горнятка тонкої порцеляни, яку роками не смійте мити. Це святе, бо якраз ота тоненька шляхетна плівка на стінках і робить чай чаєм…

"Збирання попілинок".

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ



Теги:українська література, Мирослав Дочинець, кава, чай


Читайте також



Коментарі (0)
avatar