Мертва пір'їна на директорському піджаку

Я все ще є заступником директора і головним природонаглядачем Ічнянського національного природного парку. Прийшов сюди працювати 24 червня 2012 року. Маючи десятирічний досвід роботи в державній екологічній інспекції на посаді провідного інспектора, великий досвід природоохоронної діяльності, участі в міжнародних та українських екологічних проектах, проведення екологічних заходів. Я сподівався всі свої знання, навички і досвід використовувати в роботі, аби поліпшувати стан Ічнянського НПП.

Ситуація тоді була катастрофічною -- практично відсутня наукова робота, проводилися фрагментарні ботанічні дослідження. Не відпрацьоване і не розвинене в належній мірі лісове господарство, неефективна охорона, не налагоджені взаємини з місцевими мешканцями та громадськими організаціями…

Взявшись до роботи, я почав виправляти ситуацію. В парку почали проводитися наукові дослідження: ботанічні, зоологічні -- своїми силами і з залученням запрошених фахівців, польові практики студентів з зоології хребетних, безхребетних. Намагався забезпечити необхідну охорону заповідних зон, рідкісних та занесених до Червоної книги України видів рослин і тварин, ввести ГІС-технології, ну, і так далі...

Однак все це планомірно блокувалося керівництвом парку. Виглядало це так. Заходжу до директора, прошу надати матеріали щодо розширення парку, а мені кажуть: «Навіщо? Тобі нема чим зайнятися?!». Для довідки: розширення Ічнянського НПП -- це приєднання болотних масивів по руслу річки Удай, місць проживання вертлявої очеретянки, сірого журавля, видри та багатьох інших рідкісних видів. Документи готові вже п'ять років. Просто лежать мертвим вантажем, розширення не здійснюється.

Щодо лісооблаштування. Те ж саме -- заходжу до директора, хочу ознайомитися з відповідними матеріалами, отримую відповідь у категоричній і безапеляційній формі: «Вони тобі не потрібні!». Лісовпорядкування у нас робив Кіровоградський інститут Бог зна яких наук і спрямування, який має, мабуть, дуже туманне уявлення про те, яким воно має бути, те лісовпорядкування. При цьому жодного акта невідповідності в матеріалах лісовпорядкування в парку не складено!

Ось так поступово мене від усього і відсторонили.

І зараз у парку продовжує творитися повний безлад. Деревина реалізується своїм людям, що викликає законне обурення місцевого населення, яке досі дивується, заради чого, власне, створений парк. На території парку регулярно проводяться браконьєрські полювання. Практично відсутня необхідна охорона. Заповідні та інші функціональні зони парку не виділені на місцевості, незважаючи на те, що парк існує більше 10 років!!! Допускається розорювання земель національного парку, при цьому не проводилося жодне дослідження на предмет можливості оранки, відсутність на цих місцях рідкісних та червонокнижних видів. Не має сенсу перераховувати всі порушення, для цього є компетентні органи...

А те, що відбулося нещодавно -- переходить всі межі здорового глузду. При повній відсутності на рахунках парку коштів -- а їх нині ледве вистачає на виплату заробітної плати працівникам -- парк має намір провести процедуру відкритих конкурсних торгів на закупівлю послуг по здійсненню капітального ремонту еколого-освітнього центру Ічнянського НПП, на суму 13 з гаком мільйонів гривень! Відразу скажу, що на мене покладено обов'язки голови комітету з конкурсних торгів (тендерного комітету).

У вівторок, 28 липня, головний економіст парку, вона ж відповідальний секретар комітету конкурсних торгів Кодра Ірина Анатоліївна, кладе мені на стіл один аркуш формату А4, і каже, що треба підписати, терміново. Хто, скажіть мені, насмілиться підписувати документи на 13 мільйонів гривень державних коштів, не ознайомившись з повним текстом? От і мені стало цікаво. Прошу надати всю документацію, повний пакет. Як голова комітету з конкурсних торгів, я не те, що маю право, але і зобов'язаний все ретельно перевірити. Почалося носіння папірців туди-сюди, мої вказівки на неправильність оформлення, закінчилися тим, що мене викликав директор парку і в грубій формі, з використанням ненормативної лексики та погроз, наказав підписати негайно.

Коли ж я відмовився підписувати документи, оформлені з численними порушеннями, головний економіст демонстративно забрала всі документи, заявивши, що тепер ми будемо спілкуватися тільки «через папери». При цьому директор заборонив секретарю реєструвати вихідні документи від мене іншим співробітникам! У підсумку комітет конкурсних торгів оформив засідання без мене, все підписано головним бухгалтером і ще трьома членами комітету. В протоколі зазначено, що я не з'явився на засідання, з причини відсутності на робочому місці. Я ж при цьому перебував у своєму робочому кабінеті, що, зрозуміло, можу довести!

Те, що зараз відбувається в парку, не має нічого спільного зі справою охорони природи, з тими цілями, для яких створювався цей природоохоронний об'єкт. Планомірно експлуатується і знищується біорізноманіття, співробітники, які не вкладаються в корупційні схеми начальства або мають свою думку, звільняються під будь-яким приводом або їх до цього силувано примушують (така доля спіткала співробітника наукового відділу Жигаленко, інспектора Куриленко, яким додатково до звільнення кинули вночі до будинку шумову гранату зі сльозогінним газом, і все -- через оприлюднення фактів браконьєрства в парку).

Зараз директор відкрито мені погрожує: «Дивись, бо загнешся...».

Портрет Олександра Олександровича Шульги, директора Ічнянського НПП, легко скласти тільки за одним випадком. Але ця історія символічна! Їдемо на нараду в Миколаївську область. У машині -- троє. Водій, директор і я. Автомобіль на повній швидкості врізається у зграю наляканих шпаків. «Ляп… ляп… ляп… ляп...». І через повітрозабірник до салону влітає шпачина пір'їнка. Крутиться секунду у повітрі і сідає на бездоганний директорський піджак. Він бере ту пір'їнку, крутить у руках і за мить починає раптом несамовито реготати... Аж водій перелякався.

І справді смішно! Чи ж не так?! Яке чудове почуття гумору у природоохоронного директора!!!

Коли я йшов на цю роботу, то щиро вірив, що охорона природи, біорізноманіття в природних парках -- то не порожні слова... Але як тепер від усього того сумно!

Все ще сподіваюся, що знайдуться здорові сили, які здатні змінити ситуацію, що склалася в Ічнянському національному природному парку! Я написав відповідні звернення до Міністерства екології України та до прокуратури, і на всяк випадок повідомляю, що у мене в будинку нема жодних заборонених предметів, я ніколи не вживав наркотиків, найближчим часом не планую напитися коньяку до смерті або впасти з коня...

Логічно запитати, навіщо мені це все треба зараз?!

По-перше, все таки ще десь віриться, що, як той казав -- «сила -- в правді...», а, по-друге, тут, на Ічнянщині, чудові місця, і при правильному підході можна зробити так, що буде комфортно жити на віки – і нам, і нашим дітям, і тваринам, і птахам, і людям, навіть тим людям, які регочуть над мертвими птахами.

Сергій ГЛАДКЕВИЧ, Хвиля Десни