Мафія- це не національність
Ще не оговталася українська спільнота від чергового шоку — від того, що роками правоохоронні органи не бачили або не хотіли бачити масштабних кримінальних схем, — як НАБУ та САП знову підкидають суспільству черговий «шок-контент»! Цього разу — на чергове заволодіння ресурсами українців.
Сто тисяч тонн нафтопродуктів «Укрнафти». Понад 2,88 мільярда гривень.
15 вересня НАБУ і САП заявили про викриття масштабної схеми, за якою, за версією слідства, у 2017–2020 роках було незаконно заволоділо близько 100 тисячами тонн нафтопродуктів «Укрнафти», а кошти від їх реалізації легалізовувалися через підконтрольні структури.
Одним із фігурантів називають бізнесмена Михайла Кіпермана. За даними слідства, він є організатором вищого рівня. Підозри отримали також колишні керівники та посадовці компаній нафтового сектору. Ще одному фігуранту — колишньому віцепрезиденту «Укрнафти» — підозру направили за кордон. Ну як же без тих, кому дали втекти і дуже часто -із грошима!
І тут хочеться поставити дуже просте питання: як взагалі стало можливим, щоб зі стратегічної державної компанії роками виводили ресурс на мільярди гривень?
СТО ТИСЯЧ ТОНН — ЦЕ НЕ «ПОМИЛКА В ОБЛІКУ»
Йдеться не про загублену партію товару. Не про один невдалий контракт. Не про службову недбалість якогось рядового чиновника. Сто тисяч тонн нафтопродуктів.
За даними слідства, керівники бізнес-групи передавали продукцію підконтрольним компаніям за договорами комісії. Далі пальне переходило до інших пов’язаних структур і реалізовувалося через мережу АЗС, а гроші осідали на рахунках підконтрольних компаній, зокрема іноземних.
Тобто це, якщо підтвердиться в суді, не історія про одного хитрого Кіпермана.
Це історія про систему. Про керівників. Про компанії. Про договори. Про документи. Про фінансові потоки.
Про людей, які роками мали можливість розпоряджатися державним ресурсом.
І тому постає питання не тільки: «Хто вкрав?» Головне питання: «Хто дав можливість?»
«УКРНАФТА» - ЦЕ Ж ВЖЕ БУЛО!
І ось тут стає ще цікавіше. Бо це не перша багатомільярдна історія навколо «Укрнафти».
Ще у 2022 році НАБУ та САП повідомляли про підозри у справі щодо заволодіння майном і коштами «Укрнафти» на понад 13,3 млрд грн. А у 2025 році матеріали провадження щодо заволодіння понад 13,8 млрд грн були скеровані до суду.
Держава володіє 50%+1 акцією «Укрнафти» через «Нафтогаз України». Тобто коли з «Укрнафти» виводяться мільярди, це не «кидок» між приватними бізнесменами. Це питання державних грошей і державного ресурсу.
І коли сьогодні НАБУ повідомляє ще про 100 тисяч тонн нафтопродуктів вартістю майже 3 мільярди гривень, мимоволі виникає питання: скільки ще ми не знаємо?
МІНДІЧ. ЦУКЕРМАН. КАУФМАН. КІПЕРМАН…
Останні роки українське суспільство регулярно чує одні й ті самі прізвища.
Міндіч.
Цукерман.
Кауфман.
Тепер Кіперман.
Інші люди, інші компанії, інші справи.
Я навмисно не роблю з цього висновків за національною ознакою. Національність не є доказом злочину.
І було б неправильно переносити відповідальність конкретних людей на цілу етнічну спільноту. Але є інше питання, яке замовчувати не можна.
Якщо конкретні люди роками отримують доступ до державних ресурсів, політичних рішень, державних підприємств, контрактів та фінансових потоків, суспільство має право знати: за яким принципом формується це коло? Хто приводить цих людей до влади? Хто відкриває їм двері державних підприємств? Хто створює умови для роботи з мільярдними ресурсами? Хто їх захищає?
І чому держава дуже часто згадує про свої ресурси лише тоді, коли ними вже зацікавилися НАБУ та САП, а деякі фігуранти тих справ опиняються то в Ізраїлі то у Австрії із награбованим в українців?
МАФІЯ — ЦЕ НЕ НАЦІОНАЛЬНІСТЬ
Мафія не має національності. Мафія — це принцип організації.
Свої приводять своїх.
Свої отримують доступ.
Свої отримують посади.
Свої отримують контракти.
Свої отримують державні ресурси.
А коли виникають проблеми — свої намагаються захистити своїх.
Останні десятиліття «свої» - це коло осіб не української національності.
За часів Януковича - половина у владі були з московитськими паспортами. Нині - велика частина з ізраїльськими.
Розмова має бути про те, хто з ким пов’язаний, хто які рішення ухвалював, хто отримував гроші, хто контролював підприємства і хто забезпечував доступ до державного ресурсу. Це вже не питання емоцій. Це питання доказів.
А ДЕ БУЛА ДЕРЖАВА З ЇЇ МЕХАНІЗМАМИ КОНТРОЛЮ?
Ось це питання мені здається сьогодні головним. Якщо схема діяла роками — де були контролюючі органи?
СКІЛЬКИ ЩЕ УКРАЇНСЬКИХ РЕСУРСІВ МИ ДОЗВОЛИМО ПЕРЕТВОРЮВАТИ НА ЧУЖУ ГОДІВНИЦЮ?
І хто нарешті поставить крапку? Не в черговій кримінальній справі. А в самій системі, яка робить такі справи можливими.
«Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…»
Мені — не однаково.
Валерій КАРПУНЦОВ
Сто тисяч тонн нафтопродуктів «Укрнафти». Понад 2,88 мільярда гривень.
15 вересня НАБУ і САП заявили про викриття масштабної схеми, за якою, за версією слідства, у 2017–2020 роках було незаконно заволоділо близько 100 тисячами тонн нафтопродуктів «Укрнафти», а кошти від їх реалізації легалізовувалися через підконтрольні структури.
Одним із фігурантів називають бізнесмена Михайла Кіпермана. За даними слідства, він є організатором вищого рівня. Підозри отримали також колишні керівники та посадовці компаній нафтового сектору. Ще одному фігуранту — колишньому віцепрезиденту «Укрнафти» — підозру направили за кордон. Ну як же без тих, кому дали втекти і дуже часто -із грошима!
І тут хочеться поставити дуже просте питання: як взагалі стало можливим, щоб зі стратегічної державної компанії роками виводили ресурс на мільярди гривень?
СТО ТИСЯЧ ТОНН — ЦЕ НЕ «ПОМИЛКА В ОБЛІКУ»
Йдеться не про загублену партію товару. Не про один невдалий контракт. Не про службову недбалість якогось рядового чиновника. Сто тисяч тонн нафтопродуктів.
За даними слідства, керівники бізнес-групи передавали продукцію підконтрольним компаніям за договорами комісії. Далі пальне переходило до інших пов’язаних структур і реалізовувалося через мережу АЗС, а гроші осідали на рахунках підконтрольних компаній, зокрема іноземних.
Тобто це, якщо підтвердиться в суді, не історія про одного хитрого Кіпермана.
Це історія про систему. Про керівників. Про компанії. Про договори. Про документи. Про фінансові потоки.
Про людей, які роками мали можливість розпоряджатися державним ресурсом.
І тому постає питання не тільки: «Хто вкрав?» Головне питання: «Хто дав можливість?»
«УКРНАФТА» - ЦЕ Ж ВЖЕ БУЛО!
І ось тут стає ще цікавіше. Бо це не перша багатомільярдна історія навколо «Укрнафти».
Ще у 2022 році НАБУ та САП повідомляли про підозри у справі щодо заволодіння майном і коштами «Укрнафти» на понад 13,3 млрд грн. А у 2025 році матеріали провадження щодо заволодіння понад 13,8 млрд грн були скеровані до суду.
Держава володіє 50%+1 акцією «Укрнафти» через «Нафтогаз України». Тобто коли з «Укрнафти» виводяться мільярди, це не «кидок» між приватними бізнесменами. Це питання державних грошей і державного ресурсу.
І коли сьогодні НАБУ повідомляє ще про 100 тисяч тонн нафтопродуктів вартістю майже 3 мільярди гривень, мимоволі виникає питання: скільки ще ми не знаємо?
МІНДІЧ. ЦУКЕРМАН. КАУФМАН. КІПЕРМАН…
Останні роки українське суспільство регулярно чує одні й ті самі прізвища.
Міндіч.
Цукерман.
Кауфман.
Тепер Кіперман.
Інші люди, інші компанії, інші справи.
Я навмисно не роблю з цього висновків за національною ознакою. Національність не є доказом злочину.
І було б неправильно переносити відповідальність конкретних людей на цілу етнічну спільноту. Але є інше питання, яке замовчувати не можна.
Якщо конкретні люди роками отримують доступ до державних ресурсів, політичних рішень, державних підприємств, контрактів та фінансових потоків, суспільство має право знати: за яким принципом формується це коло? Хто приводить цих людей до влади? Хто відкриває їм двері державних підприємств? Хто створює умови для роботи з мільярдними ресурсами? Хто їх захищає?
І чому держава дуже часто згадує про свої ресурси лише тоді, коли ними вже зацікавилися НАБУ та САП, а деякі фігуранти тих справ опиняються то в Ізраїлі то у Австрії із награбованим в українців?
МАФІЯ — ЦЕ НЕ НАЦІОНАЛЬНІСТЬ
Мафія не має національності. Мафія — це принцип організації.
Свої приводять своїх.
Свої отримують доступ.
Свої отримують посади.
Свої отримують контракти.
Свої отримують державні ресурси.
А коли виникають проблеми — свої намагаються захистити своїх.
Останні десятиліття «свої» - це коло осіб не української національності.
За часів Януковича - половина у владі були з московитськими паспортами. Нині - велика частина з ізраїльськими.
Розмова має бути про те, хто з ким пов’язаний, хто які рішення ухвалював, хто отримував гроші, хто контролював підприємства і хто забезпечував доступ до державного ресурсу. Це вже не питання емоцій. Це питання доказів.
А ДЕ БУЛА ДЕРЖАВА З ЇЇ МЕХАНІЗМАМИ КОНТРОЛЮ?
Ось це питання мені здається сьогодні головним. Якщо схема діяла роками — де були контролюючі органи?
СКІЛЬКИ ЩЕ УКРАЇНСЬКИХ РЕСУРСІВ МИ ДОЗВОЛИМО ПЕРЕТВОРЮВАТИ НА ЧУЖУ ГОДІВНИЦЮ?
І хто нарешті поставить крапку? Не в черговій кримінальній справі. А в самій системі, яка робить такі справи можливими.
«Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…»
Мені — не однаково.
Валерій КАРПУНЦОВ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |