Листи про кохання та перемогу

Пожовкли від часу листи. Інколи навіть важко прочитати написане. Адже більшість із них написана в окопах на передовій, у перервах між боями, часто між бомбардуваннями та артобстрілами. І навіть тоді високий бойовий дух і високі людські почуття не полишали солдата ні на хвилину.

Учасник форсування Дніпра Сергій Григорович Смирнов пише: «Отримав сьогодні орден Суворова. Хвилювався… Вітчизно! Рідна моя Вітчизно! Як добре жити на твоїй землі!»

Ці рядки народилися 14 жовтня 1943 року, а через день, у бою за Дніпро, вже на правому березі, Сергій героїчно загинув.

«Моя душа, моє серце, — пише 2 грудня 1943 року льотчик, гвардії старший лейтенант, двічі орденоносець Жорж Кужельний, — рвуться в бій. За всі свої злодіяння фашисти повинні заплатити кров’ю. Ми віримо в Перемогу, і ми переможемо! Кожен з нас наближає цей день…

Я наношу потужні бомбові удари по ворогу з неба. Починав громити гітлерівців під Ленінградом. Був поранений. На новому літаку воював у небі Сталінграду. Знову поранення. Після шпиталю наносив удари по ворогу під Моздоком, Ростовом, Орлом та Курськом. Знов поранення. І знову нові потужні удари по ворогу, жорстокі повітряні бої.
Битись із ворогом буду до останнього, до останньої краплі крові! Мамо! Прочитай цього листа колгоспникам. Нехай усі знають, як б’є ворога їхній земляк Жорж Кужельний».

Гвардії старшина Шило Федір Іванович пише, що, незважаючи на кровопролитні бої, не дивлячись на загибель та каліцтво людей, солдати завжди пам’ятали і любили свою найдорожчу, наймилішу і найріднішу, ту, яка оберігала від куль, захищала в бою, піднімала в атаку і надихала на перемогу…
Всіма шановані були слова із улюбленої пісні:

«В кармане маленьком моём
Есть карточка твоя,
Так значит мы всегда вдвоём,
Моя любимая».

Добрі й милі пісні, чудові вірші гріли душу чи не кожного солдата. І якщо довго не надходили листи з дому, якщо пошта не знаходила адресата, солдати самі складали вірші:

«Родная!.. Ты безшумно
Ко мне прислоняешься…
Я до встречи с тобой
Доживу непременно.
До победы дойду…
На пороге родном
Ты согреешь меня…
И мы будем вдвоём…»

«Шкода, Варю, що я не поет, а то б цілий том віршів присвятив тобі. Моя люба, — пише із сумом рядовий Василь Седень, — колись я напишу томи віршів, а зараз кидаю олівець і хапаю автомат: пре німчура проклята…»
Очевидно, після бою він продовжує:

«Огрубел я в боях на войне,
Стал жесток я в сраженьях с врагом,
Но любовь мне сильнее вдвойне,
Сердце жжёт негасимым огнём».

«Люба моя Надійко, ненаглядна моя дружинонько! Ми женемо підлого фашиста, б’ємо його «у хвіст і в гриву». Вірю, що скоро, дуже скоро буде Перемога. Ти бережи наших діточок: у них наша кров і наше майбутнє. Війні скоро кінець, і ми зануримося в бездонне море щастя», — так проникливо пише своїй дружині Олександр Грицан.
Любов і Перемога. Перемога і Любов. Це два слова, що поріднилися в роки війни. Вони жили в серцях солдат, гріли їх душу, змушували вести смертельний бій із ворогом.

Страшним вогненним валом прокотилася по людських долях війна, зробила пусткою міста і села, скалічила мільйони сімей.

Минули роки, десятиріччя. За 65 повоєнних років виросли діти, онуки і правнуки тих, хто воював. Самих же воїнів залишається все менше. А фронтові листи будуть жити вічною пам’яттю про тих, хто здобув нам Перемогу.
Я обережно перебираю фронтові листи. В Чернігівському районному державному архіві для них відведене особливе місце. Вони заслуговують на те, щоб стати безсмертним джерелом виховання мужності і героїзму в нащадків солдатів, які завоювали свободу, незалежність і щастя Вітчизні.

Ніна ЧЕРНИШ, завідувач архівного відділу Чернігівської райдержадміністрації.