Лист із печери першої ночі нашої ери

Є висока ймовірність того, що в ту ніч
Надто низько летіли хмари,
Надто високо сяяли зорі.
А іти у пітьмі – ясна річ, що це річ
Непроста. Річ в Каспарі
І у Валтасарі
Й Мельхіорі.
Справа в тому, що справа
Були урвища й скелі,
Зліва – злі вавилонські болота,
Угорі була темна склепінчаста стеля,
Під ногами й позаду – пустеля,
Ще страшніша, аніж була та,
Що постала за спиною Лота.

Вийти з критського лабіринту,
Вийти з цього критого ринку,
З цього місця, що в нас замість храму,
З Вавилона цього, з цього Риму.
І наш рух уперед – це не примха:
Є в нас зірка, і є в нас зір,
Що виводять із нір.

І не просто дорога була непростою.
Уяви, що тебе привели, й ти
Перед Іродом біля підніжжя престолу;
Ірод же не простий, а Великий.
Такий саме великий, як і всі президенти
Будуть після.

В яслах трохи зерна залишалось на денці,
І в мотив колискової пісні
Упліталося затишне тихе хрумтіння.
Було світло в вертепі. І світло і тіні
Лоскотали обличчя Дитині.

То навіщо твоя мандрівка?
Щось шукав? А що ти шукав?
Не багатим потрібен скарб.
Не здоровим потрібен лікар.
Які треба нитки,
Щоби рани такі
Зашити?
Спробуй-но, уяви,
Як такі виглядатимуть шви.
І не праведним треба вчитель.
І відродження – не живим.

О, яка ти печаль, моя істино:
Що приходить радість до нас
І в найгіршому в світі місці,
І в найгірший в історії час.
Із якого насіння
Проростає спасіння?
У яке саме сіно
Загортатимеш Сина?
Чим Йому, підростаючи, гратись,
Щоб до справи такої звикав?
О, наскільки нова моя радість,
Небувала вона яка!
За моєю новою радістю –
Скільки оком не осягни –
По країні полюють зрадники,
Всюди нишпорять шпигуни:
Добрі гроші отримує кожен,
Ставить пастки, силА і верші,
В книжку наші прикмети пише.
А от радість моя переможе
Тим не менше.
Тим більше.
Бо у них є мільйони,
Бо у них легіони,
Бо за них – усі наші гріхи і страхи.
А за нас пастухи.
І воли.
І волхви.
От, до речі, і ви.

Олексій МАСЛОВ