Ламбсдорф- Галаган ще раз побув на батьківщині предків
На минулому тижні Михайло Григорович Ламсдорф-Галаган відвідав пам’ятні місця, пов’язані з проживанням його предків, – Сокиринці та Прилуки Кажуть, що історія рухається по спіралі. У якусь мить минуле ніби воскресає – тільки в іншому ракурсі. Ось і знову на Прилуччині зазвучало прізвище Галаганів – славетних прилуцьких полковників, котрі створили перлину Чернігівщини – Сокиринський палац. Учетверте Ламсдорф-Галаган відвідав землю, яку вважає рідною, хоч і мешкає на півдні Франції.
Нагадаємо, що після смерті сина Павлуся в родині Григорія Галагана не залишилося нащадків по чоловічій лінії, тому на прохання Катерини Павлівни, племінниці Григорія, їй надали дозвіл до прізвища свого чоловіка, графа Ламсдорфа, додавати «Галаган».
Михайло Григорович розповідає, що з дитинства мріяв побачити Сокиринський палац (настільки яскравими були розповіді дідуся), та боявся, що від маєтку предків зосталися руїни й згарище. І ось п’ять років тому в Інтернеті, розшукуючи Скоропадських, випадково наткнувся на посилання на Сокиринський парк, а вже за рік відбулася зустріч з домівкою, оповитою легендами.
Життя розкидало нащадків, між ними кордони Німеччини, Сполучених Штатів Америки, Франції. Та раз на два роки Ламсдорф-Галагани збираються разом. У 2011-му це буде Рига, бо саме з Балтії витоки роду, що складають першу частину прізвища. А от наступна зустріч – в Україні, у Сокиринцях. Потім – Прилуки, де під склепінням фундаменту Спасо-Преображенського храму знайшли упокоєння представники славетного роду. Обов’язковим буде візит до Чернігова, щоб подивитися на родові портрети, які прикрашали стіни Сокиринського палацу (після революції 1917 року та еміграції власників світлини були перевезені Василем Івановичем Масловим на зберігання до Прилуцького краєзнавчого музею, потім вони опинилися у фондах Чернігівського художнього музею. На жаль, Прилуки ці дорогоцінності втратили назавжди).
На старовинному цвинтарі, що по вулиці Гімназичній, Ламсдорф-Галаган зупинився біля надгробку княгині Варвари Баратової, у дівоцтві Горленко, і скрушно зауважив: «Ваше кладовище унікальне, це музей, а привести його до ладу не потребує багато коштів і часу: за три доби можна впоратися. А Баратови... Це теж ниточка до нашого родоводу. Князь Баратов урятував життя мого дідуся».
Михайло Григорович завітав до Прилук у супроводі двох чарівних жінок із Сокиринців: Валентини Савченко, директора музею Остапа Вересая, та Ольги Синельникової, керівника шкільного музею.
Повільно текла бесіда під кронами дерев арт-кафе «За двома зайцями», Ламсдорф-Галаган милувався дарунками Ігоря Павлюченка – примірниками журналу «Прилуки. Фортеця» і книгою О. Лазаревського «Полк Прилуцький», а присутнім було цікаво: хто ж продовжить славетний рід, до кого перейде прізвище й обов’язок зберігати сімейні реліквії та пам’ять? Михайло Григорович зітхнув: у них безліч дівчат і жодного хлопця, щоправда, у Григорія, доволі молодої людини, ще є шанс врятувати ситуацію, та він задовольнився донькою і на всі прохання родичів відмовляє.
Валентина Савченко на пропозицію надати Сокиринському палацу і, відповідно, музею статус державної установи зазначила: «Якщо не буде набору до місцевого професійно-аграрного ліцею, усе загине, адже палац тримається тільки за рахунок існування освітньої ланки. Екскурсанти – з нашого регіону, а з-за кордону як запросити? Дороги...»
Михайло Григорович підхопив розмову: «Наступного року Україна буде представлена на телеканалах усіх країн. Користуйтеся нагодою! А дороги – не головне. Я відкривав свій туристичний бізнес в Іспанії 1951 року, там узагалі ніяких доріг не було. Нічого не було. Я сказав: «Розпочнемо з туалету, решта – потім. І готелі, і дороги». І знаєте, ми не прогадали. Потім у моїй біографії та роботі були інші країни, були Німеччина, Голландія…» Ламсдорф-Галаган усміхається: «Я циганської вдачі: сподобалося місце – живу, заскучав – подався собі далі. Мав туристичне агентство у Парижі, тепер обрав південний регіон».
Так, Михайло Григорович – людина світу, володіє шістьма мовами, а сьомою вважає каталонський діалект, дуже своєрідний і відмінний від класичної іспанської мови. Веселий, з прекрасним почуттям гумору - і при цьому дуже практичний, особливо в оцінках перспектив розвитку як України, так і Прилук, Ламсдорф-Галаган абсолютно позбавлений пихи та самозакоханості. Він щиро вболіває за нашу державу, називає її своєю другою батьківщиною, мріє, щоб експонати, які знаходяться в різних колекціях і містах, нарешті були зібрані в Прилуцькому музеї й постали як єдина загальна колекція родини Галаганів.
Прощаючись, Михайло Григорович неодноразово повторив: «До нових зустрічей! До наступного року!»
Приємно, що наше місто починає по краплині збирати з усього світу тих, чиї імена сяють в історії держави та нашого краю.
Олена Клочко, член Товариства «Краєзнавець» ім. В.І. МасловаГрад Прилуки
| Читайте також |
| Коментарі (0) |