Ладя Могилянська: «Птицею хочу зробитись»

Максим Горький згадав її у листі до всіх каналоармійців Дмиттабу в 1935 році: «Не буду говорить о таких почти совершенных произведениях, каковы отличные стихи Могилянской…» Тоді чернігівка Ладя (Лідія) Михайлівна Могилянська працювала вільнонайманою у щомісячному літературно-художньому журналі Дмиттабу НКВС «На штурм трассы» і в його видавництві випустила свою першу і останню збірку «Два канала».
Цей на дивовижу чистий і співочий голос притаманний усій поезії Ладі Могилянської. Навіть твори російською мовою, написані у таборі, такі ж прозорі та ніжні, як рідна пісня.
Але ні чудові поезії, ні людяність її віршів, ні дострокове звільнення з одного ув’язнення — ніщо не врятувало її у кривавому 1937-му році.

Ладя Могилянська народилася 6 листопада 1899 року в Чернігові у сім’ї журналіста, перекладача, письменника Михайла Михайловича Могилянського. Уже навчаючись у жіночій гімназії, вона пише вірші, як і її молодший брат Дмитро, молодший за Ладю майже на півтора року.
До речі, він таки випередив сестру із першою публікацією. Кілька його віршів з’явилося в «Черниговской земской газете» у 1918 році. Зате наступний рік став Ладіним — журнал «Просвещение», що видавався в Чернігові, видрукував кілька її віршів.

У тому ж таки журналі повідомляється, що юна поетеса направляється уповноваженою відділом народної освіти збирати матеріали «об украинских говорах в Новгород-Северском и соседних уездах и о переходных от украинских говоров к белорусским и великорусским, а также данных о влиянии украинской культуры в тех местностях, где украинских городов в настоящее время не встречается». І це 1919-ий!
Як і вся літературна молодь Чернігова, Ладя відвідує «середи» у будинку художника Михайла Жука. Її вірші там вважалися творами визнаного «майстра». Їх знали напам’ять, переписували в зошити, ними навіть освідчувалися в коханні.

У пам’яті старожилів зберігся випадок, коли 18-річний юнак, почувши «ні» від дівчини, в яку був закоханий, продекламував чотири рядки із вірша Ладі Могилянської:
Не мені, не мені судилося
Сіять мак на твоїх полях.
О, Пречистая діво, змилуйся!
Пом’яни у своїх молитвах.
І… пішов вішатися. На щастя, «трагічний інцидент» вдалося попередити — голосне читання віршів привернуло увагу до наміру юнака.

У середині 20-их років вірші молодої поетеси друкуються в республіканських журналах «Червоний шлях», «Нова генерація», «Життя і революція», «Зоря», «Всесвіт».
Та все це нагло обірвалося у 1929 році (цей рік називають чернігівці, хоча в офіційних паперах зазвичай 1930 рік). Приводом до арешту Ладі стала стаття, розповсюджена студентом Київського художнього інституту Олегом Каменецьким, присвячена жорстокості й непродуманості методів колективізації. Заварилась так звана «Чернігівська справа», за якою із Чернігова та Києва «путівки» на Біломорбуд вручили близько 170 особам.
Коли на Біломорканалі сталася велика пожежа, було оголошено, що тим, хто гаситиме її, одразу ж скасують увесь строк ув’язнення. Ладя Могилянська разом із подругою та багатьма іншими визвалась із надією: «А раптом звільнять?»
Уже вільнонайманою вона з подругою Галею Левицькою із табору відправляється на будівництво каналу «Москва—Волга». Там працює в табірному часописі.
Поетесу приймають до Спілки письменників СРСР. Але чи надовго цей злет? Ні. Як читаємо в щоденниках батька Ладі Могилянської — Михайла Михайловича, у ніч на 12 травня 1936 року її знов арештовують разом із подругою, з якою уже пройшли одне ув’язнення. У розпачі батько пише: «Я не припускаю, що їм можна довести навіть антирадянські розмови»!

Її протримали за ґратами близько року. 6 червня 1937 року розстріляли разом із чоловіком… Машина терору, яка дала осічку на початку 30-их, удруге вже не помилилася.
Реабілітація до Ладі Могилянської прийшла через 20 років після смерті, у 1957 році. Клопотався Максим Рильський.

Але згодом її ім’я не потрапило навіть до біобібліографічного словника українських письменників, як і ім’я рідного брата — Дмитра Тася та батька Михайла Могилянського. І все ж голос Ладі Могилянської звучить сьогодні в багатоголосій українській поезії. І віриться, що збудеться одне з її бажань:
Птицею хочу зробитись,
Білим, німим пелюстком,
Хочу… комусь-то приснитись
Легким і радісним сном…

Владислав САВЕНОК.

Публікуємо один із віршів Ладі Могилянської.
Осінь
Ось і осінь… Стук копит бадьорий…
Марить сад шипшиновим кущем…
Ми скарбницю літа тільки вчора
Відмикали золотим ключем.

Тільки вчора блискавки зухвалі
Павутинням в небо уп’ялись.
А сьогодні — вітер на каналі
Жмутками розкидав жовтий лист.

А сьогодні — чіткість дум прозорих,
І осіння глибина очей,
І ясна сталевість слів бадьорих,
Творчих днів і зоряних ночей.

Осінь — осінь! Глянь-но, скільки сині
В міцно стиснених її вустах!
Як шалено розгортають крила
Ранішні вітри в її полях!