Крик душі

Тридцять років працюю в Корюківці у школі мистецтв — навчаю дітей не тільки музиці, а й добру, людяності.
А де навчалися представники місцевої влади, хто виховував їх, та взагалі — чи виховував? Бо постає питання: чи можуть жорстокі люди принести користь людям, місту?

Не один рік у дворі будинків №46, 48, 50, 52 на вул. Шевченка в Корюківці жили дві собаки — дуже добрі, грайливі тварини. Всім двором годували їх, лікували, а малеча з ранку і до вечора гралася з ними. Для всіх жителів було справжнім шоком побачити одного дня постріляних працівниками комунального господарства «Промінь» та покинутих на подвір’ї собак. Люди йдуть на роботу, ведуть дітей у дитсадочок, а на дорозі лежать і в судомах помирають їхні улюбленці. Тільки після звернення мого чоловіка до міської ради о 9-ій ранку трупи тварин прибрали.

Дивлюсь телебачення — в усіх розвинутих країнах до тварин дбайливо ставляться. Можливо, тому й люди там краще живуть. Пам’ятники собакам встановлюють за спасіння людей, а в нашому місті треба пам’ятник жорстокості перед місцевою радою поставити. А ми, такі жорстокі, а хочемо кращого життя. Не може такого бути, щоб ми так жорстоко знущалися над братами нашими меншими, а нам було добре.

Олена КИРИНДАСЬ,
викладач Корюківської школи мистецтв