Кон- серв- ва- ція!
Є така улюблена літня розвага українок. Консервація...
Щороку кожна господиня, десь отак опісля Різдва, заглядає у льох, бачить повнісінькі полиці, на яких сумовито, у пузатих баночках, нудяться варення, компот, огірки мариновані, огірки квашені, огірки з кетчупом, огірки з часником, огірки шматочками... Поруч - помідори, помідори з морквинням, помідори з виноградом, помідори під часниковим снігом... І ще там два десятки баночок аличового соусу, малинове варення, агрусове "Мохіто", абрикосова "Фанта"...
Дивиться молодиця на те все і щиро починає божитися, що цього року ні тобі баночки закрутки готувати на зиму не буде. Але тоді приходить літо. І душа обливається крівцею, коли бачить як гірко черешням, що гронами звисають з смарагдів листя. І не витримує душа української молодиці тої муки, тої спокуси! Розум ще пробує відбиватися, приводить якісь аргументи на зразок: "ти ж обіцяла... Та хто його їсть"...
Та руки вже самі починають мити і стерилізувати баночки та обривати черешню. І фсьо... То кінець... Почалося і його, той запущений процес, вже не зупинити. У своєму нестримному бажанні консервувати українка може позмагатися хіба з яким маніяком. Ледь убгавши у баночки врожай черешні, хапаємося за полуницю. За полуницею - смородина, вишні, порічки, лохина. ПотОму починаються огірки. Огірки -то окрема сторінка, то не просто закрутка - то страшні "нєрви", бо вже така падлюча культура той огірок, що частенько бере та й лупить у льоху "салютами" на честь своєї господині. Тому закрити огірки, які будуть без "салютів", то вершина мистецтва закрутки. Жінка, у якої ніколи не "салютують" огірки, не просто господиня - вона Богиня консервації ! Ну ось нарешті всі хрусткі корнішони надійно сховано у баночки і тут раптом, цілком неждано, у тебе закінчуються банки. То добре, якщо ти у місті і можеш, хоч серед ночі, бігти у супермаркет, аби купити банки. А в селі то катастрофа, бо банки мають звичку одночасно закінчуватися у всіх молодиць разом.
Які ж то муки, які страждання терпить тендітна жіноча душа, коли мусить споглядати, як щось опадає, осипається, переростає, або гниє, а в тебе нема змоги то запхати у банку, бо й банки нема ! Нарешті, у магазин привезли баночки. Набираєш їх, летиш, така щаслива, така натхненна і тут... Закінчився цукор ! У магазині розібрали всі кришки, або весь оцет. А воно ж сохне, гниє, переростає і осипається ! У льоху давно забракло місця. Тому закрутки утворюють такі архітектурні конструкції, котрі поставили б у тупик архітекторів, які спроектували древні піраміди. І вся рідня слізно просить вже не "крутити", бо хто ж його поїсть, але процес консервування, який запущено в українському селі, може зупинити лише одне - зима, тобто цілковита і повна відсутність того, що треба вберегти, аби не зогнило, не переросло, не обсипалося...
Тоді ще треба розсовати баночки з консервованою смакотою родичам і близьким друзям. Видихнути з полегшенням.... Десь так, опісля Різдва, зазирнути у льох, подивитися на банки з неторканою закруткою, розсердитися і забожитися, що наступного року, ні баночки ! Ех... Значить, поки все це писала, у очах стоять вишні- литовки, які обсипляться, переспіють і зогниють. Побігла запихати їх у баночки, бо не можу зупинитися, бо ноги самі під вишню несуть, а руки самі банки миють . Одним словом, рятуйте, хто може : консервація !!
Світлана ПЕРЧ
Щороку кожна господиня, десь отак опісля Різдва, заглядає у льох, бачить повнісінькі полиці, на яких сумовито, у пузатих баночках, нудяться варення, компот, огірки мариновані, огірки квашені, огірки з кетчупом, огірки з часником, огірки шматочками... Поруч - помідори, помідори з морквинням, помідори з виноградом, помідори під часниковим снігом... І ще там два десятки баночок аличового соусу, малинове варення, агрусове "Мохіто", абрикосова "Фанта"...
Дивиться молодиця на те все і щиро починає божитися, що цього року ні тобі баночки закрутки готувати на зиму не буде. Але тоді приходить літо. І душа обливається крівцею, коли бачить як гірко черешням, що гронами звисають з смарагдів листя. І не витримує душа української молодиці тої муки, тої спокуси! Розум ще пробує відбиватися, приводить якісь аргументи на зразок: "ти ж обіцяла... Та хто його їсть"...
Та руки вже самі починають мити і стерилізувати баночки та обривати черешню. І фсьо... То кінець... Почалося і його, той запущений процес, вже не зупинити. У своєму нестримному бажанні консервувати українка може позмагатися хіба з яким маніяком. Ледь убгавши у баночки врожай черешні, хапаємося за полуницю. За полуницею - смородина, вишні, порічки, лохина. ПотОму починаються огірки. Огірки -то окрема сторінка, то не просто закрутка - то страшні "нєрви", бо вже така падлюча культура той огірок, що частенько бере та й лупить у льоху "салютами" на честь своєї господині. Тому закрити огірки, які будуть без "салютів", то вершина мистецтва закрутки. Жінка, у якої ніколи не "салютують" огірки, не просто господиня - вона Богиня консервації ! Ну ось нарешті всі хрусткі корнішони надійно сховано у баночки і тут раптом, цілком неждано, у тебе закінчуються банки. То добре, якщо ти у місті і можеш, хоч серед ночі, бігти у супермаркет, аби купити банки. А в селі то катастрофа, бо банки мають звичку одночасно закінчуватися у всіх молодиць разом.
Які ж то муки, які страждання терпить тендітна жіноча душа, коли мусить споглядати, як щось опадає, осипається, переростає, або гниє, а в тебе нема змоги то запхати у банку, бо й банки нема ! Нарешті, у магазин привезли баночки. Набираєш їх, летиш, така щаслива, така натхненна і тут... Закінчився цукор ! У магазині розібрали всі кришки, або весь оцет. А воно ж сохне, гниє, переростає і осипається ! У льоху давно забракло місця. Тому закрутки утворюють такі архітектурні конструкції, котрі поставили б у тупик архітекторів, які спроектували древні піраміди. І вся рідня слізно просить вже не "крутити", бо хто ж його поїсть, але процес консервування, який запущено в українському селі, може зупинити лише одне - зима, тобто цілковита і повна відсутність того, що треба вберегти, аби не зогнило, не переросло, не обсипалося...
Тоді ще треба розсовати баночки з консервованою смакотою родичам і близьким друзям. Видихнути з полегшенням.... Десь так, опісля Різдва, зазирнути у льох, подивитися на банки з неторканою закруткою, розсердитися і забожитися, що наступного року, ні баночки ! Ех... Значить, поки все це писала, у очах стоять вишні- литовки, які обсипляться, переспіють і зогниють. Побігла запихати їх у баночки, бо не можу зупинитися, бо ноги самі під вишню несуть, а руки самі банки миють . Одним словом, рятуйте, хто може : консервація !!
Світлана ПЕРЧ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |