Головна › Новини › ПОГЛЯД
Колій Терешко
18-Лют-19 285 0.0 1
Дядько Терешка, як і його дружину Христю, влада відносила до підкуркульників, бо записалися вони в колгосп лише 1935 року. Таких сільське начальство називало ідейно ненадійними.

Дядько доводився моєму батькові двоюрідним братом. Тому часто бував у нашій хаті. Й окремі риси його характеру часто зблискують золотистими зірочками у миттєвості уявних відвідин Данини. Бо таким він і був – несхожий на інших самородок сільської глибинки.

Як виходець із бідарської багатодітної родини, він до школи не ходив. Грамоті навчався самотужки. Але так, що вважався в селі найбільш начитаним. У тодішній сільській бібліотеці не було книжки, яку б дядько Терешко не прочитав.

Дуже любив перевіряти в нас, школярів молодших класів, набуті на уроках знання та несподівано озадачувати. Відкриє, було, атлас світу й наказує нам вирахувати, скільки кілометрів від Києва… до Стамбула.

Звісно, що ми оторопіло здвигали плечима. А він м’яко журив усіх данинських учителів звичною фразою: «І чому вас учать у тій школі?!». Потім, після бадьоро мовленого «Дивіться!», діловито брав до рук лінійку, зосереджено міряв відстань у сантиметрах і міліметрах від цих двох столиць (для цього просив у батька окуляри), перемножував на заданий масштаб карти й урочисто оголошував результат.

Такі домашні «олімпіади» дуже любили мій старший брат Іван та його одноліток і друг Микола, по вуличному Гаманчик (покійні вже обидва).

Мене ж дядько змалку готував для публічних виступів. І застосовував незвичні для тодішньої школи методи. Скажімо, називав якусь фразу і спонукав швидко проговорювати її кільканадцять разів підряд. Карбом лягла на душу одна така, дивнувата: «Читач, чи читав ти Тичину?».

Дивнуватою була тим, що тут містилося аж п’ять літер «Ч» - спробуй вимовляти їх швидко, не спотикаючись.
І якщо мій язик заплітався на черговому «ч», він так само тихо, але серйозно журив: «Сьогодні ти, Коля, не витягуєш на оратора. Готуйся, наступного разу перевірю».

Я ж, дисциплінований змалку, боязко чекав з-дня-на день приходу родича, без пам’яті повторюючи часто задану ним фразу.

Ще дядько Терешко вважався єдиним на цілий куток колієм.

Господарі, у яких було по троє і більше дітей, зазвичай вигодовували по двоє поросят на рік: одне заколювали напередодні Різдва, друге – перед Паскою. (Літо зазвичай сільська дітвора перебивалася хлібом з молоком та городиною). Отож, у осінньо-зимово-весняну пору в дядька Терешка було багато роботи. Домовлятися слід було заздалегідь, аби потрапити в його щільний графік.

Грошей за свою роботу в людей не брав, але не відмовлявся від кусника сала та м’яса, які обов’язково загортав у газету кожен господар за подяку та запрошував колія «на свіжину» (так називали селі церемонію першої сімейної вечері з цієї нагоди).

Через це тітка Христя ніколи не мала мороки в домашньому господарстві із свинями – свіжину в міру їхніх малих потреб чоловік приносив із цього звичного для нього підробітку.
Лиш була одна заковика: колій із дядька Терешка був нікудишній. Про це всі знали, але заміни йому таки не було.

На підтвердження ну хоча б ось цей епізод такого колійства, який врізався в пам’ять.
Заходить дядько Терешко в хату зі своїм щойно використаним колієм і з відчуттям виконаного найголовнішого чину дня наказує моїй матері: «Ну, Галько, заслужив я на перші п’ятдесят грам. Давай, щоб не змерзнути далі». Це означало, що перед обсмалюванням поросяти він обов’язково мав «зігрітися». Поки пив, за компанію з батьком, наш напівзаколений річний кабан раптом схопився на ноги і став бігати по двору та кричати без тями, мов навіжений.
Мати в плач і крик на Терешка: «Що ж ти за колій такий? Зроби ж щось, Бога ради!».

Дядько Терешко, замість кинути чарку та швидко довершити ту свою неякісно зроблену справу, сидить за столом і далі, тримаючи в руках уже другу мірку оковитої. Спокійно отак, із посмішкою, - до матері спрямовує руку з чаркою, ніби п’є за її здоров’я, приказуючи:
«То ти винувата! Вигодувала такого кабанища, що й мій колій не взяв його з першого разу. Та він все одно ніде не дінеться, а я ще трохи підкріплюся. Не вперше таке приключається…».

(Село. В 2-х т. Т. 2. Трудний шлях відмосковлення. С. 202-204).

Микола ТИМОШИК



Теги:Данина, Микола Тимошик, сільські історії, колій


Читайте також



Коментарі (1)
avatar
0
1
І цей Терешко в житті хоч за щось відповів?
Отакі то є українці, і немало, - все "по барабану"!
avatar