Коли всміхається камінь…

Великоднього дня йшов на гостину тихою мукачівською вуличкою. Дерева привітно кивали пишними в квітуванні головами. Погляд привабив двір карантинного ліцею за ґратчастою брамою. Як таке можна було проминути байдуже! Виявляється, навіть брук без тривалого топтання ногами стає квітучим лужком… А в дворику друзів чекав інший камінь. І теж усміхнений.

Увечері, за чтивом на сон грядущий, надибав у книзі психологині-філософині Еліс Міллер такі слова: «Людська душа практично не піддається руйнуванню, а її здатність відроджуватися з попелу залишається до тих пір, поки тіло дихає».

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ