Хто «накручує» ціни?
Відомий бізнесмен і власник заводів із виробництва автомобілів для всього світу Генрі Форд колись говорив: «Завдання підприємства — виготовляти для споживання, а не для наживи чи спекуляції. А умова такого виробництва — щоб його продукти були якісні й дешеві, щоб продукти ці служили на користь народові, а не тільки виробнику». На жаль, жоден сучасний підприємець не взяв цього вислову на озброєння. Ціни постійно зростають, а зарплати лишаються стабільно малими. Тож звідкіля беруться «кусючі» ціни в той час, коли продукти народного господарства скуповуються за копійки? Спробуємо розібратися.
Як повідомив керівник Державної інспекції з контролю за цінами в області Григорій Зубок, відповідає за ціноутворення Кабінет Міністрів України. А потім у «бій» вступають обласні державні адміністрації, які встановлюють економічно обґрунтовані граничні ціни виробника та торгівельні націнки на товари, що входять до кабмінівського переліку. Максимальна торговельна націнка та ціна встановлюється лише на соціальні товари: борошно, молоко, цукор, макаронні вироби, варені ковбаси, олія, яловичина (цей перелік не є вичерпним).
«Можна з упевненістю сказати, що контрольована частка ринку продовольчих товарів становить близько тридцяти відсотків від загальної їх кількості», — пояснив Григорій Зубок. А недобропорядні виробники постійно знаходять нові способи «обійти» закон. Наприклад, якщо до переліку, визначеного Кабміном, входить масло тваринне із жирністю сімдесят шість відсотків, винахідливі підприємці зменшують цей показник до сімдесяти двох. Таким чином їхня продукція просто не підпадає під «законне» регулювання ціни на неї, а вони спокійно наживаються, на скільки совість дозволяє.
Однак, на думку Григорія Зубка, це не головна проблема. Існує більш глобальна: переважна більшість товаровиробників, а це близько вісімдесяти відсотків, — фізичні особи — підприємці, а вони не ведуть відповідної документації, мовляв, законом не передбачено, тож і перевірити їх неможливо.
«Ми до них приходимо з перевіркою, а вони з нас тільки сміються», — констатував начальник інспекції.
Ще один чинник, який впливає на ціни, — спекуляція, а точніше, як зараз її прийнято називати, — дистриб’юція.
Упевнений, не всі наші співгромадяни знають значення цього слова, але постійно через нього сплачують зайві кревні. Отож поясню. Компанії-дистриб’ютори — це приватні фірми, які заробляють собі на життя тим, що просто перепродують різні товари — від продуктів харчування до побутової техніки і навіть послуг. На перший погляд, нічого злочинного тут нема, просто бізнес в умовах ринкової економіки, що розвивається, але якщо копнути глибше… Дистриб’юція взагалі не врегульована законодавчо, та, попри це, вже встигла стати цілою наукою, а її завдання — різними методами змусити потенційного покупця, тобто нас із вами, «танцювати під свою дудку», аби з наших кишень витрусилося якнайбільше «мідяків».
Перш ніж потрапити на полиці магазинів, товари проходять довгий і аж занадто «дорогий» шлях, адже посередників, ласих заробити зайву копійчину, виявляється не мало. Іноді ланцюг від виробника до покупця складається з трьох, а то й із чотирьох компаній-дистриб’юторів, кожна з яких, у свою чергу, має повне право націнити до двадцяти п’яти відсотків від ціни придбання товару, що не підпадає під категорію соціально важливих. Звідсіля і непомірні ціни.
І так продовжується роками: за даними Державної інспекції з контролю за цінами, в області приріст цін на продовольчі товари минулого року склав майже двадцять два відсотки, а за перші чотири місяці поточного року — одинадцять. А на скільки збільшились зарплати та пенсії?.. Ось так і живемо.
Те, що за радянських часів було злочином і переслідувалося законом, зараз — «звична справа» для «звичайних бізнесменів», а гроші, як відомо, не пахнуть.
Мовою цифр. Підприємці, які купують м’ясо живою вагою у приватних власників, платять за кілограм свинини дев’ять гривень, яловичини — дванадцять. Молокозаводи пропонують власникам великої рогатої худоби одну гривню двадцять копійок за літр молока. Картопля минулорічного врожаю скуповується не дорожче чотирьох одиниць національної валюти за кіло. Начебто ціни адекватні, але в магазинах та на ринках нашої області ці цифри зростають щонайменше на сто відсотків: м’ясо свиней ви придбаєте за сорок-шістдесят гривень за кіло, літр молока — не менш ніж за сім гривень, а за кілограм картоплі вам доведеться викласти купюру із зображенням Івана Мазепи. Окрім того, продукти харчування від «спритних» вітчизняних товаровиробників не вирізняються особливою якістю: у холодильниках населення дедалі частіше зустрічаються молочні продукти без молока, ковбаси — без м’яса, шоколад — без какао тощо.
Якщо порівняти Українські ціни зі світовими: вітчизняне продовольство дорожче, аніж у Португалії. Там люди купують, наприклад, літр молока за п’ять гривень, знаходяться на одному рівні із продуктами в США й Великобританії, у їхніх магазинах кіло ковбаси «Салямі» коштує близько ста гривень. І ненабагато більше грошей витрачають на буденний стіл громадяни «країн-акул» світової економіки — Німеччини, Франції, Канади: за кілограм свинини вони сплачують від вісімдесяти до ста гривень, за хліб — близько семи, а макаронні вироби коштують близько двадцяти гривень за кілограм. Що ж стосується зарплат — у нас вони нижчі приблизно в десять разів. Наприклад, середня зарплата прибиральниці в Німеччині складає 1100 євро, у нас — лише 90.
Віктор ТКАЧЕНКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |