Хто боїться Вірджинії Вулф?
«Жінкам-письменницям заважають консервативні погляди, властиві протилежній статі. Що скажуть чоловіки про жінку, яка відкрито заговорить про свої пристрасті? Бо чоловіки самим собі дозволяють у цьому велику свободу і правильно роблять, але несвідомо лютують і не можуть з собою впоратися, коли мова йде про аналогічну свободу для жінок» - Вірджинія Вулф.
Аделіна Вірджинія Стівен, більш відома як Вірджинія Вулф – британська письменниця, літературна критикиня, одна з головних ікон фемінізму та літературного модернізму ХХ століття. Народилась вона 25 січня 1882 року в Південному Кенсінгтоні (південна частина Лондона, яка зараз перетворена на музейне містечко Альбертополь) в родині знаної красуні Джулії Дакуорт та відомого літературного критика сера Леслі Стівена.
Вірджинія отримала дуже хорошу домашню освіту, росла в оточенні, яке було наповнене впливом Вікторіанського товариства. Пізніше вона закінчила курси навчання давньогрецької, латинської і німецької мов, а також континентальної та англійської історії в жіночому відділенні Королівського коледжу Лондона.
Та все ж юнацькі роки майбутньої письменниці неможливо назвати щасливими, адже численні психологічні травми залишились з нею на все життя. Ще дітьми Вірджинія та її сестра Ванесса потерпали від сексуальних домагань своїх зведених братів. Джордж Дакуорт полюбляв приходити вночі до кімнати сестер і розпускати руки. Суворе вікторіанське виховання змушувало дівчат мовчати про всі ті жахи. А коли Вірджинії було 13 років Джеральд і Джордж вчинили спробу зґвалтування, їх зупинили слуги.
У дорослому віці Вірджинія писала, що брати зламали її життя ще до того, як воно встигло початися. Психологічна травма, отримана в дитинстві, залишилась з нею на завжди, вона часто починала чути голоси, з’являлися галюцинації. Все життя письменниця боролась з наслідками тих подій, іноді по кілька місяців підряд проводячи в психіатричних лікарнях.
Незважаючи на все це, а можливо й в результаті цього, Вірджинія Вулф стала провідною фігурою модерністської літератури ХХ століття, її твори перекладені 50-ма мовами. Вона постійно підіймала на поверхню проблему місця жінок-авторок у чоловічому літературному каноні, писала про обмежені соціальні можливості жінки. З приводу фінансової вигідності письменницької праці вона іронізувала, що кожна жінка може собі це дозволити, не боючись порушити сімейного спокою чи сімейного бюджету, адже що таке десять шилінгів і шість пенсів? Це гроші, на які можна купити таку кількість паперу, що вистачить переписати (а не створити свої!) усі п’єси Шекспіра.
Після смерті батька Вірджинія з братом Едріаном переїжджають в Блумсбері. Їхній будинок стає центром прогресивних творчих ідей. Там збиралися члени так званої групи Блумсбері. Це була інтелектуальна спільнота, зайнята теоретичними соціальними і політичними проблемами. Вони відмовлялись від літературних канонів і в своїй творчості затверджували нову естетику.
Саме в цей час, з рецензій для літературного додатку до журналу «Таймс», розпочалась письменницька кар’єра Джинні (так Вірджинію називали близькі). Свою сімейну історію вона описала в книзі «Спогади».
Тоді ж Вірджинія познайомилась з журналістом і письменником Леонардом Вульфом. У 1912 році вона вийшла за нього заміж, заздалегідь попередивши, що статеві стосунки з чоловіком для неї огидні. Їхній шлюб був зразком підтримки та взаємоповаги. Разом вони заснували видавництво «Хогарт пресс». Джинні була неймовірно вдячна чоловіку, за те що він завжди був поряд і разом з нею боровся з її психічними розладами. А згодом в своїй передсмертній записці, адресованій Леонарду, Вірджинія написала: «… Я просто хочу сказати, що всім щастям в моєму житті я завдячую тобі. Ти був безмірно терплячий зі мною і неймовірно добрий. Усі це знають. Якщо хто-небудь і міг би врятувати мене, це був би ти. Все пішло від мене, крім впевненості у твоїй доброті. Я просто не можу більше псувати твоє життя. Не думаю, що дві людини могли б мати більше щастя, ніж було у нас…».
28 березня 1941 року не витримавши глибокої депресії, пов’язаної з війною, та повернення галюцинацій, письменниця втопилася у річці Оуз, неподалік їхнього з чоловіком будинку в Сассексі.
Романи Вірджинії Вульф вважають класичними творами «потоку свідомості». До її найпопулярніших творів належать: «Місіс Делоуей», «Орландо», «До Маяка», які були екранізовані в 90-х роках. Про британську письменницю знято фільми: «Віта та Вірджинія» - про відносини Віти Секвілл-Вест і Вірджинії Вулф, «Хто боїться Вірджинії Вульф» і «Години» за однойменними творами Едварда Олбі та Майкла Канінгема.
Галина ШЕВЧЕНКО
Аделіна Вірджинія Стівен, більш відома як Вірджинія Вулф – британська письменниця, літературна критикиня, одна з головних ікон фемінізму та літературного модернізму ХХ століття. Народилась вона 25 січня 1882 року в Південному Кенсінгтоні (південна частина Лондона, яка зараз перетворена на музейне містечко Альбертополь) в родині знаної красуні Джулії Дакуорт та відомого літературного критика сера Леслі Стівена.
Вірджинія отримала дуже хорошу домашню освіту, росла в оточенні, яке було наповнене впливом Вікторіанського товариства. Пізніше вона закінчила курси навчання давньогрецької, латинської і німецької мов, а також континентальної та англійської історії в жіночому відділенні Королівського коледжу Лондона.
Та все ж юнацькі роки майбутньої письменниці неможливо назвати щасливими, адже численні психологічні травми залишились з нею на все життя. Ще дітьми Вірджинія та її сестра Ванесса потерпали від сексуальних домагань своїх зведених братів. Джордж Дакуорт полюбляв приходити вночі до кімнати сестер і розпускати руки. Суворе вікторіанське виховання змушувало дівчат мовчати про всі ті жахи. А коли Вірджинії було 13 років Джеральд і Джордж вчинили спробу зґвалтування, їх зупинили слуги.
У дорослому віці Вірджинія писала, що брати зламали її життя ще до того, як воно встигло початися. Психологічна травма, отримана в дитинстві, залишилась з нею на завжди, вона часто починала чути голоси, з’являлися галюцинації. Все життя письменниця боролась з наслідками тих подій, іноді по кілька місяців підряд проводячи в психіатричних лікарнях.
Незважаючи на все це, а можливо й в результаті цього, Вірджинія Вулф стала провідною фігурою модерністської літератури ХХ століття, її твори перекладені 50-ма мовами. Вона постійно підіймала на поверхню проблему місця жінок-авторок у чоловічому літературному каноні, писала про обмежені соціальні можливості жінки. З приводу фінансової вигідності письменницької праці вона іронізувала, що кожна жінка може собі це дозволити, не боючись порушити сімейного спокою чи сімейного бюджету, адже що таке десять шилінгів і шість пенсів? Це гроші, на які можна купити таку кількість паперу, що вистачить переписати (а не створити свої!) усі п’єси Шекспіра.
Після смерті батька Вірджинія з братом Едріаном переїжджають в Блумсбері. Їхній будинок стає центром прогресивних творчих ідей. Там збиралися члени так званої групи Блумсбері. Це була інтелектуальна спільнота, зайнята теоретичними соціальними і політичними проблемами. Вони відмовлялись від літературних канонів і в своїй творчості затверджували нову естетику.
Саме в цей час, з рецензій для літературного додатку до журналу «Таймс», розпочалась письменницька кар’єра Джинні (так Вірджинію називали близькі). Свою сімейну історію вона описала в книзі «Спогади».
Тоді ж Вірджинія познайомилась з журналістом і письменником Леонардом Вульфом. У 1912 році вона вийшла за нього заміж, заздалегідь попередивши, що статеві стосунки з чоловіком для неї огидні. Їхній шлюб був зразком підтримки та взаємоповаги. Разом вони заснували видавництво «Хогарт пресс». Джинні була неймовірно вдячна чоловіку, за те що він завжди був поряд і разом з нею боровся з її психічними розладами. А згодом в своїй передсмертній записці, адресованій Леонарду, Вірджинія написала: «… Я просто хочу сказати, що всім щастям в моєму житті я завдячую тобі. Ти був безмірно терплячий зі мною і неймовірно добрий. Усі це знають. Якщо хто-небудь і міг би врятувати мене, це був би ти. Все пішло від мене, крім впевненості у твоїй доброті. Я просто не можу більше псувати твоє життя. Не думаю, що дві людини могли б мати більше щастя, ніж було у нас…».
28 березня 1941 року не витримавши глибокої депресії, пов’язаної з війною, та повернення галюцинацій, письменниця втопилася у річці Оуз, неподалік їхнього з чоловіком будинку в Сассексі.
Романи Вірджинії Вульф вважають класичними творами «потоку свідомості». До її найпопулярніших творів належать: «Місіс Делоуей», «Орландо», «До Маяка», які були екранізовані в 90-х роках. Про британську письменницю знято фільми: «Віта та Вірджинія» - про відносини Віти Секвілл-Вест і Вірджинії Вулф, «Хто боїться Вірджинії Вульф» і «Години» за однойменними творами Едварда Олбі та Майкла Канінгема.
Галина ШЕВЧЕНКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |