Хлопці, крокуйте!

Репетиція параду. Біжу у робочих справах по Хрещатику. А вони йдуть і йдуть. Нескінченно. Такі височезні і кремезні! Де таких понабирали? Крокують. Синхронно потужно вигукують гасла. Стискається горло. Біжу і плачу. Це така міць! Від них така енергетика! Так серце стискається за кожного...

Беремо інтервью у глядачів. Вона - українка з чоловіком-французом навмисно приїхали з Парижу на парад. Він каже щось накшталт "емейзінг" - вона плаче: "Їм же Україну захищати".

Красива молода жінка стоїть з донькою і чоловіком. Питаємо: "Ви пишаєтесь бійцями?" Вона: "Я пишаюсь Україною!" І починає гірко плакати.

Виявилося, що вони з Севастополя. Потайки приїхали на парад. Чоловік чекає поки українські воїни пройдуться по всіх головних площах Криму. Вона каже, що не може кинути маму. Що більше половини півострова за Україну. Що весь притомний бізнес був і є за Україну. Що, якби не автомати, референдум був би за Україну. Що в Севастополі лише 400000 населення, яке має право голосувати, а зелені мразі накрутили якісь неіснуючі міліони. Вона плаче: "Там скрізь лише військові. І їх все більше. Крим перетворився на зону. На справжню зону. Ми приїжджаємо в Україну, аби подихати вільно!"
Він:"Ми дуже чекаємо Україну! Татари виступили проти - тепер їм найгірше. Катують. Ми дуже чекаємо українських військових".

Вона: "Ні-ні! Не потрібно цим красеням погибати! Ні. Не має за кого і за що гинути цим патріотам. Душа рветься, але ми почекаємо. Аби такі сини України не гинули!"

Хлопці! Крокуйте сміливо! Парад дуже потрібен країні! Він нам потрібен! Ви нам потрібні! І будьте всі живі! Перемоги Вам!

Тетяна ТЕРЕЩЕНКО