Хліб- сіль і "тупі совкові традиції"

Є речі, які я не хотів би чути за жодних обставин. Та ще й публічно говорити про це. Але змовчати мені не дають принципи журналістської етики і просто людська гідність.

Знову прокол у молодого, зовсім не ватного журналіста. Та ще й на моєму улюбленому каналі! На цей раз він перевершив себе самого. Йшлося про казус в аеропорту з дружиною Президента Ізраїлю Сарою Нетаньяху. Вона замість того, аби відвідати шматочок піднесеного їй короваю, просто кинула його крихти собі під ноги.

Зрозуміло, наші ЗМІ підхопили це відео, коментуючи його на різні лади. Але журналіст і ведучий програми Артем Овдієнко перевершив усіх. Він чи то жартома чи то всерйоз запропонував відмінити в Україні цей ритуал, назвавши його - увага! - "тупою совковою традицією"...

Молодий мій колего Артеме, я не знаю, хто з редакторів пише тобі такі жахливі тексти, але перш ніж випускати ці необережні вислови в ефір, від яких здригається душа, ти хоча б поцікавився, на що ти зазіхнув своєю недоречною іронією.

Чи знаєш ти про те, що зустріч гостей "хлібом сіллю" - це не "тупа совкова традиція", а прадавній звичай європейських народів, зокрема, слов"ян, який символізує вияв найвищої поваги до гостей. Прийняти та поцілувати хліб на рушнику, з'їсти його шматочок із сіллю — символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку шану до тих, чиїм гостем ви є.

Хлібом-сіллю здавна батьки благословляли своїх дітей на весіллі, бажаючи їм довгого і благополучного життя. Адже хліб, а точніше коровай, завжди був у нас сакральною ознакою добробуту і багатства, а сіль, яку чумаки привозили з Криму довгим Чумацьким Шляхом була чи не на вагу золота і береглася в кожній родині як особлива цінність.

У давнину говорили так - якщо навіть твій найлютіший ворог скуштує піднесені йому хліб-сіль, то його ворожість розтопиться і пом"якшиться, а злі демони тікатимуть від намоленої солі, як чорт від ладану...

Як можна забути ці речі? Як можна взагалі не знати, що будь-яка нація, що поважає себе, починається з шани і поваги до глибинних і символічних ритуалів своїх пращурів. Це запорука процвітання нащадків - на цьому наголошував Конфуцій.

І навіть, якщо ім"я філософа вам нічого не говорить - я не знаю, як може повернутися язик назвати "хліб-сіль" "тупою совковою традицією", знаючи, що в твоїй Україні мільйони людей померли страшною смертю під час Голодоморів 20 століття. Тих Голодоморів, які вперто продовжують не визнавати наші відкриті і таємні недруги...

Я можу довго і пристрасно говорити на цю дуже болючу для мене тему. Зокрема, коли на концертах підносять мені коровай, у мене очі наповнюються слізьми. Бо це найглибша повага, яку я можу тільки уявити по відношенню до моєї скромної персони. Згадую розповіді мами про те, як вона дитиною збирала на полі колосочки для своєї вмираючої від голоду родини... Але не буду тут говорити про особисте, немає сенсу. Просто, узагальнюючи сказане, зроблю невтішні висновки: українська журналістика дичавіє на очах. В усіх сенсах - етичному, моральному, інтелектуальному і духовному.

І я не знаю, чи українська журналістика і в цілому весь інформаційний простір є причиною швидкої деградації українського суспільства, чи у самого суспільства і його журналістів нині сформувався запит на самознищення себе, як культурної нації.

Це вже було в історії нашої країни - зречення культурних і національних традицій свого народу, зречення мови своїх батьків, врешті зречення самого Бога, замінивши його на кремлівського ідола. Оце і є "тупою совковою традицією".

Не розуміння змісту слів і понять, маніпулювання ними без відповідальності за сказане - це страшний і смертельний діагноз для нас, українців.

Анатолій МАТВІЙЧУК