«Кам’яної справи художник»
Так називається книга, яку до 140-річчя з дня народження відомого українського архітектора, професора Миколи Даміловського видрукувало київське видавництво «Фенікс».
Її написав про свого односельця член Національної спілки журналістів України Микола Гринь.
На рубежі ХІХ—ХХ століть у сузір’ї вітчизняних зодчих та цивільних інженерів яскраво засяяла зоря уродженця села Козацького на Чернігівщині Миколи Даміловського. Онук сільського священика, син священика цього ж Свято-Миколаївського храму, Микола пішов іншим шляхом і після закінчення земської школи став гімназистом при історико-філологічному інституті князя Безбородька в Ніжині, а далі опановував інженерно-будівельне та архітектурне мистецтво в Петербурзькому інституті цивільних інженерів, який закінчив з відзнакою, а його прізвище золотими літерами навічно занесли на дошку слави і пошани цього вишу.
З дипломом спеціаліста повернувся в рідну Україну. В Києві він став всесвітньо відомим архітектором та ученим, одним із засновників українського народного стилю в будівництві прибуткових житлових будинків, промислових споруд найрізноманітнішого призначення у Києві, Кривому Розі, Білій Церкві, Одесі, Бахмачі, Ніжині, Покровську та інших містах. Разом з однодумцями Микола Олександрович стояв біля витоків створення в молодій українській народній державі товариства українських архітекторів, художнього, архітектурного, політехнічного інститутів. Ним розроблений особливий прилад побудови архітектурних перспектив — «Лінійка Даміловського», яким будівельники, проектанти, архітектори, митці користуються понад століття.
У вересні 1929 року професора заарештували, поставили на нього клеймо українського буржуазного націоналіста і звинуватили в участі в так званій Спілці визволення України, яка нібито хотіла повалити радянську владу. Несправедливі звинувачення відбилися на здоров’ї та творчості Миколи Даміловського. А його ім’я й талант десятиліттями замовчувалися. Він помер від холоду і голоду в 1942 році в окупованому німцями Києві. Бо більшовицька влада не вважала за необхідне евакуювати безпартійного професора, вчорашнього «ворога народу»...
Книжка «Кам’яної справи художник» — перша ґрунтовна спроба дослідити життя та творчість науковця. Досі це робили лише фрагментарно, а про його арешт згадували лише побіжно. У художньо-документальному виданні вперше оприлюднено протоколи допитів Миколи Олександровича, наведено текст звинувачення та інші документи, які десятиліттями лежали під грифом «таємно». Вперше опублікована й частина епістолярної спадщини професора, для належного пошанування якої так мало зроблено в Україні. Зате так званий старший брат не посоромився записати його до «известных русских архитекторов». І як тут не погодитися зі словами захоплення відомого українського історика Сергія Павленка, що вихід книжки «Кам’яної справи художник» є крутою подією, бо врешті із забуття повернуто ще одну таку потужну особистість.
Микола КОЗАЧЕНКО, "Голос України"
Її написав про свого односельця член Національної спілки журналістів України Микола Гринь.
На рубежі ХІХ—ХХ століть у сузір’ї вітчизняних зодчих та цивільних інженерів яскраво засяяла зоря уродженця села Козацького на Чернігівщині Миколи Даміловського. Онук сільського священика, син священика цього ж Свято-Миколаївського храму, Микола пішов іншим шляхом і після закінчення земської школи став гімназистом при історико-філологічному інституті князя Безбородька в Ніжині, а далі опановував інженерно-будівельне та архітектурне мистецтво в Петербурзькому інституті цивільних інженерів, який закінчив з відзнакою, а його прізвище золотими літерами навічно занесли на дошку слави і пошани цього вишу.
З дипломом спеціаліста повернувся в рідну Україну. В Києві він став всесвітньо відомим архітектором та ученим, одним із засновників українського народного стилю в будівництві прибуткових житлових будинків, промислових споруд найрізноманітнішого призначення у Києві, Кривому Розі, Білій Церкві, Одесі, Бахмачі, Ніжині, Покровську та інших містах. Разом з однодумцями Микола Олександрович стояв біля витоків створення в молодій українській народній державі товариства українських архітекторів, художнього, архітектурного, політехнічного інститутів. Ним розроблений особливий прилад побудови архітектурних перспектив — «Лінійка Даміловського», яким будівельники, проектанти, архітектори, митці користуються понад століття.
У вересні 1929 року професора заарештували, поставили на нього клеймо українського буржуазного націоналіста і звинуватили в участі в так званій Спілці визволення України, яка нібито хотіла повалити радянську владу. Несправедливі звинувачення відбилися на здоров’ї та творчості Миколи Даміловського. А його ім’я й талант десятиліттями замовчувалися. Він помер від холоду і голоду в 1942 році в окупованому німцями Києві. Бо більшовицька влада не вважала за необхідне евакуювати безпартійного професора, вчорашнього «ворога народу»...
Книжка «Кам’яної справи художник» — перша ґрунтовна спроба дослідити життя та творчість науковця. Досі це робили лише фрагментарно, а про його арешт згадували лише побіжно. У художньо-документальному виданні вперше оприлюднено протоколи допитів Миколи Олександровича, наведено текст звинувачення та інші документи, які десятиліттями лежали під грифом «таємно». Вперше опублікована й частина епістолярної спадщини професора, для належного пошанування якої так мало зроблено в Україні. Зате так званий старший брат не посоромився записати його до «известных русских архитекторов». І як тут не погодитися зі словами захоплення відомого українського історика Сергія Павленка, що вихід книжки «Кам’яної справи художник» є крутою подією, бо врешті із забуття повернуто ще одну таку потужну особистість.
Микола КОЗАЧЕНКО, "Голос України"
| Читайте також |
| Коментарі (0) |