"Калмик" - двохсотий...

Дзвінок, як постріл….
«Калмик- двохсотий…»

Таке жорстке визначення, яке обезличує людину. Всі слова співчуття рідним здаються несправжніми і я не можу наважитися подзвонити, бо буду тільки плакати.. Тому напишу.

В голові прокручується така собі короткометражка за участю Юрка:- знайомство ,спільна подорож сім’ями на Закарпаття, Десна, дача, поранені ноги чоловіка, зустріч мене з «командою підтримки» з пологового будинку, вінчання Калмикових, радісні та сумні зустрічі, інколи непорозуміння… знову примирення .. Як же без цього… Це життя! Вже минуле мирне життя…

Потім війна. І останній кадр з Юрком, який залишиться в моїй пам‘ яті- це його сумний погляд з під окулярів та втомлена посмішка…

Потім були розмови по телефону.З чоловіком він спілкувався на теми спорядження, приладів , потім вмикався гучний зв‘язок і для мене лунало оптимістичне: « Все добре! Все під контролем! Ми переможемо!»Останній созвон був за 3 дні до трагедії . Планували нарешті зустрітися в Чернігові…

Калмик! Це зрада! Я тобі вірила більше , чим всім новинам та телемарафонам! Як тепер жити без твоїх впевнених фраз про Перемогу, без твоїх жартів та віри в мирне майбуття?

Залишається тільки вірити… Я впевнена, що молитви за тебе рідних, побратимів, друзів проростуть весняними квітками на Чернігівщині, Харківщині, Донеччині та по всюму світу, де тебе люблять та будуть пам‘ ятати як справжнього Воїна, Друга, Людину!

Низький тобі уклін «Калмичок» та обійми від всієї нашої родини!
Хай буде проклята ця клята війна!

Інна РОМАНЮТА