Історики в час війни
Коли ми кажемо «історики» - зринає образ вченої людини, яка неспішно порпається в архівах, старих книжках та рукописах, авторитетно щось нам розказує…. Власне, нормальний образ. Але сьогодні він зовсім не відповідає реаліям, коли історія стала на диби, підняла всі старі наративи та матриці, війна оживила історію, змушуючи задумуватися – чому? Чому столітні міфи про «третій Рим», про велич Московії, про українців, як «недорусскіх» - чому це все ожило і рушило на Україну ракетами, танками, дронами? Чому непрочитані належно, невивчені уроки історії так уроками і не стали, якщо війна застала Україну непідготовленою?
Як і чим живуть історики на Чернігівщині в часі війни? Звісно, перш за все – війною. Хоча не забувають і про своє призначення.
Найбільше постраждав працівник Інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук Сергій Горобець – його дім повністю розбили російські окупанти, коли велися бої за Чернігів. Він мешкав в мікрорайоні Олександрівка, саме з того боку, звідки інтенсивно наступали росіяни. Будинок, у якому, крім Сергія, проживали ще дві сім’ї, розтрощило повністю ударом з російського танку. Слава Богу, люди залишилися живі, бо їх не було вдома, але – без житла.
Сергій Горобець в той час на запрошення колеги ночував у нього, бо жити у своєму домі було жаско. «Вранці 25-го числа сусіди розповіли, що росіяни вже у Терехівці. І стало зрозуміло, що далі рухатимуться через Товстоліс у район «Епіцентру», а це зовсім поруч. І незабаром почалося…, - розповідає Сергій. - Було відчуття, що вибухи просто в тебе на городі, але, насправді, тоді влучили у будинок за 200 метрів від мене. А тут навіть погребу немає: сидиш, рахуєш дві стіни, але розумієш, що коли прилітає саме з цього боку, дві стіни тебе навряд чи врятують».
Оскільки було відчуття, що наші відіб’ються та через поспіх під звуки вибухів він не взяв з собою ноутбук, документи та накопичувачі інформації і все пропало під знищеним будинком, який ще й загорівся.
Сергій Горобець втратив величезні для історика цінності – родинний архів, краєзнавчі матеріали – а він є знаним дослідником не тільки рідного села Петрушина, але й довколишніх сіл Чернігівського району. Відновити це практично неможливо, адже значна частина матеріалів переписувалась у товсті зошити, коли не було комп’ютера, та й фото, наприклад, родичів згоріли. В Сергія Горобця нема більше фотографій батьків – уявляєте, яка це втрата?! Не буде більше свідчень людей, які вже померли. Та найбільше шкодує за історією шахових змагань на Чернігівщині: ця тема ніким не досліджується і тепер унікальні матеріали пропали незворотно.
В хаті у Сергія Горобця були шафи на цілу стіну, заповнені книгами та документами. І то тільки красива фраза, що рукописи не горять - ще й як горять! Більше місяця через бої не міг дістатися він до свого будинку, плекаючи слабеньку надію, що таки щось збереглося. Ні – застав голі обгорілі стіни.
Як він виживає? Займається активно відновленням будинку! Адже осінь нагадує про зиму і він вірить, що зимуватиме таки у своїй хаті: «Маю надію, що буду зимувати у власному будинку: виходимо на внутрішні роботи. Виявилося, що в нас неймовірні люди, без допомоги яких годі було про щось і мріяти. Бо відбудова – не тільки величезні кошти, це ще й різного роду будівельні роботи, в яких я геть не фахівець. Зібрали чимало коштів: вистачило щоб звести дах, залити підлогу, вставити вікна – відбудова йде повним ходом. У нас неймовірні люди: прихистили у лиху годину, підтримали фінансово, допомогли на будівництві – це просто щось фантастичне!».
Зараз історик займається встановленням котла, прокладанням труб, шпаклюванням стін – доки дозволяє температура. Планує довести до прийнятного стану ванну та кухню, у якій і житиме, а дві кімнати лишити на весну. Для завершення будівництва йому треба орієнтовно тисяч 70. Допомогти Сергію Горобцю можна, зробивши переказ на катку ПриватБанку: 4731-2196-4225-4548
Ніжинський історик, кандидат історичних наук Олександр Морозов з гумором розповідає як чергував уночі в приміщенні університету імені Гоголя під час боїв на Чернігівщині, задрімав і йому приснилися танки. З криком «Танки!» він і підхопився та вибіг на вулицю, а за ним - ректор університету Олександр Самойленко та інші працівники. Коли зрозуміли, що сталося – всі полегшено розсміялися.
Олександр Морозов працює директором університетського музею рідкісної книги і зараз створює музей видатного мореплавця – земляка Юрія Лисянського. Він радіє: «Завдяки небайдужим ніжинцям наша колекція поповнилася дуже цінним атрибутом умеблювання ХІХ століття - розкішним креденсом! На жаль, від родини Лисянських в Ніжині не лишилося нічого, крім меморіального будинку та архівних документів, що створює певні проблеми у проєктуванні експозиції. Наш новий експонат надзвичайно гарно дозволяє передати атмосферу старосвітської України та побуту нащадків козацько-священичої родини шляхетного походження».
Бува, лунають голоси, цілком очікувані в час війни: нащо, мовляв, нам досліджувати того імперського моряка? Так, він дійсно жив і діяв в умовах Російської історії. Але Олександр Морозов невтомно продовжує досліджувати його українські риси і знаходить неймовірні речі. Так, коли Юрій Лисянський разом з Крузенштерном здійснив свою знамениту подорож, - написав книгу, яку петербурзька цензура не дозволяла видати: у ній було забагато українізмів. Тоді, після довгих сперечань з цензорами, Лисянський переклав свою книгу і видав у Англії. Олександр Морозов якраз зараз її перекладає і з приємним здивуванням знаходить відмінності від російського варіанту. Вони ще раз підкреслюють непогамовну українську натуру земляка- мореплавця.
Історик дослідив, що першим відомим українцем, що ступив на бразилійську землю, був мореплавець Юрій Лисянський, котрий, як організатор і учасник першої російської морської експедиції навколо світу, протягом 6 тижнів на зламі 1803 -1804 років, перебував у Бразилії, що докладно описав у щоденнику, який видав згодом двома мовами: українською і англійською (у 1812 і 1814 роках).
Історик Сергій Павленко, який був власкором «Голосу України», продовжує невтомно досліджувати добу і особу гетьмана Мазепи. Я, сміючись, часто повторюю, що Павленко написав найбільше кілограмів книг про Мазепу у цілому світі – адже його видання про оточення гетьмана та воєнні кампанії правителя України дійсно важать більше кілограма кожна. А книг на улюблену тему Сергій Павленко написав уже більше десятка і реально є найкрутішим мазепознавцем у світі. Зараз працює над 30 главою своєї майбутньої книги про друге п’ятиріччя правління гетьмана.
А перед тим пережив рашистські обстріли рідного Чернігова: у вікна своєї квартири бачив розбитий багатоповерховий будинок. Були без води і світла, як більшість чернігівців. При обстрілах ховалися лише між несучих стін квартири, але при цьому, коли вдавалося до нього додзвонитися, він приємно радував оптимізмом. Племінник вивіз Сергія Павленка та його дружину обхідними шляхами з обложеного Чернігова і зараз історик працює у рідному селі.
Представника Українського інституту національної пам’яті Сергія Бутка знають як невтомного пропагандиста декомунізації та дерусифікації. Він впевнений, щоб без очищення топоніміки, пам’ятників, всього інформаційного простору від символів російського та комуністичного режимів вільна Україна так і буде нидіти в тисках колоніального насліддя. Зараз Сергій Бутко активно виступає перед військовими, молоддю, працює в міській топонімічній комісії, яка поставила за мету перейменувати 148 вулиць Чернігова. А перед широкомасштабним наступом агресора він часто їздив по області, відкриваючи разом з іншими ініціаторами меморіальні дошки видатним і забутим діячам Української Народної Республіки, визвольного руху.
Історики Чернігівщини впевнені: Україна неодмінно переможе, бо такими є уроки історії. Але переможе саме тоді, коли ми позбудемося брехні, нашарованої довгими віками російської окупації нашого духовного та інтелектуального простору.
Василь ЧЕПУРНИЙ, "Голос України"
На фото: Сергій Горобець у своєму розбомбленому будинку
Як і чим живуть історики на Чернігівщині в часі війни? Звісно, перш за все – війною. Хоча не забувають і про своє призначення.
Найбільше постраждав працівник Інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук Сергій Горобець – його дім повністю розбили російські окупанти, коли велися бої за Чернігів. Він мешкав в мікрорайоні Олександрівка, саме з того боку, звідки інтенсивно наступали росіяни. Будинок, у якому, крім Сергія, проживали ще дві сім’ї, розтрощило повністю ударом з російського танку. Слава Богу, люди залишилися живі, бо їх не було вдома, але – без житла.
Сергій Горобець в той час на запрошення колеги ночував у нього, бо жити у своєму домі було жаско. «Вранці 25-го числа сусіди розповіли, що росіяни вже у Терехівці. І стало зрозуміло, що далі рухатимуться через Товстоліс у район «Епіцентру», а це зовсім поруч. І незабаром почалося…, - розповідає Сергій. - Було відчуття, що вибухи просто в тебе на городі, але, насправді, тоді влучили у будинок за 200 метрів від мене. А тут навіть погребу немає: сидиш, рахуєш дві стіни, але розумієш, що коли прилітає саме з цього боку, дві стіни тебе навряд чи врятують».
Оскільки було відчуття, що наші відіб’ються та через поспіх під звуки вибухів він не взяв з собою ноутбук, документи та накопичувачі інформації і все пропало під знищеним будинком, який ще й загорівся.
Сергій Горобець втратив величезні для історика цінності – родинний архів, краєзнавчі матеріали – а він є знаним дослідником не тільки рідного села Петрушина, але й довколишніх сіл Чернігівського району. Відновити це практично неможливо, адже значна частина матеріалів переписувалась у товсті зошити, коли не було комп’ютера, та й фото, наприклад, родичів згоріли. В Сергія Горобця нема більше фотографій батьків – уявляєте, яка це втрата?! Не буде більше свідчень людей, які вже померли. Та найбільше шкодує за історією шахових змагань на Чернігівщині: ця тема ніким не досліджується і тепер унікальні матеріали пропали незворотно.
В хаті у Сергія Горобця були шафи на цілу стіну, заповнені книгами та документами. І то тільки красива фраза, що рукописи не горять - ще й як горять! Більше місяця через бої не міг дістатися він до свого будинку, плекаючи слабеньку надію, що таки щось збереглося. Ні – застав голі обгорілі стіни.
Як він виживає? Займається активно відновленням будинку! Адже осінь нагадує про зиму і він вірить, що зимуватиме таки у своїй хаті: «Маю надію, що буду зимувати у власному будинку: виходимо на внутрішні роботи. Виявилося, що в нас неймовірні люди, без допомоги яких годі було про щось і мріяти. Бо відбудова – не тільки величезні кошти, це ще й різного роду будівельні роботи, в яких я геть не фахівець. Зібрали чимало коштів: вистачило щоб звести дах, залити підлогу, вставити вікна – відбудова йде повним ходом. У нас неймовірні люди: прихистили у лиху годину, підтримали фінансово, допомогли на будівництві – це просто щось фантастичне!».
Зараз історик займається встановленням котла, прокладанням труб, шпаклюванням стін – доки дозволяє температура. Планує довести до прийнятного стану ванну та кухню, у якій і житиме, а дві кімнати лишити на весну. Для завершення будівництва йому треба орієнтовно тисяч 70. Допомогти Сергію Горобцю можна, зробивши переказ на катку ПриватБанку: 4731-2196-4225-4548
Ніжинський історик, кандидат історичних наук Олександр Морозов з гумором розповідає як чергував уночі в приміщенні університету імені Гоголя під час боїв на Чернігівщині, задрімав і йому приснилися танки. З криком «Танки!» він і підхопився та вибіг на вулицю, а за ним - ректор університету Олександр Самойленко та інші працівники. Коли зрозуміли, що сталося – всі полегшено розсміялися.
Олександр Морозов працює директором університетського музею рідкісної книги і зараз створює музей видатного мореплавця – земляка Юрія Лисянського. Він радіє: «Завдяки небайдужим ніжинцям наша колекція поповнилася дуже цінним атрибутом умеблювання ХІХ століття - розкішним креденсом! На жаль, від родини Лисянських в Ніжині не лишилося нічого, крім меморіального будинку та архівних документів, що створює певні проблеми у проєктуванні експозиції. Наш новий експонат надзвичайно гарно дозволяє передати атмосферу старосвітської України та побуту нащадків козацько-священичої родини шляхетного походження».
Бува, лунають голоси, цілком очікувані в час війни: нащо, мовляв, нам досліджувати того імперського моряка? Так, він дійсно жив і діяв в умовах Російської історії. Але Олександр Морозов невтомно продовжує досліджувати його українські риси і знаходить неймовірні речі. Так, коли Юрій Лисянський разом з Крузенштерном здійснив свою знамениту подорож, - написав книгу, яку петербурзька цензура не дозволяла видати: у ній було забагато українізмів. Тоді, після довгих сперечань з цензорами, Лисянський переклав свою книгу і видав у Англії. Олександр Морозов якраз зараз її перекладає і з приємним здивуванням знаходить відмінності від російського варіанту. Вони ще раз підкреслюють непогамовну українську натуру земляка- мореплавця.
Історик дослідив, що першим відомим українцем, що ступив на бразилійську землю, був мореплавець Юрій Лисянський, котрий, як організатор і учасник першої російської морської експедиції навколо світу, протягом 6 тижнів на зламі 1803 -1804 років, перебував у Бразилії, що докладно описав у щоденнику, який видав згодом двома мовами: українською і англійською (у 1812 і 1814 роках).
Історик Сергій Павленко, який був власкором «Голосу України», продовжує невтомно досліджувати добу і особу гетьмана Мазепи. Я, сміючись, часто повторюю, що Павленко написав найбільше кілограмів книг про Мазепу у цілому світі – адже його видання про оточення гетьмана та воєнні кампанії правителя України дійсно важать більше кілограма кожна. А книг на улюблену тему Сергій Павленко написав уже більше десятка і реально є найкрутішим мазепознавцем у світі. Зараз працює над 30 главою своєї майбутньої книги про друге п’ятиріччя правління гетьмана.
А перед тим пережив рашистські обстріли рідного Чернігова: у вікна своєї квартири бачив розбитий багатоповерховий будинок. Були без води і світла, як більшість чернігівців. При обстрілах ховалися лише між несучих стін квартири, але при цьому, коли вдавалося до нього додзвонитися, він приємно радував оптимізмом. Племінник вивіз Сергія Павленка та його дружину обхідними шляхами з обложеного Чернігова і зараз історик працює у рідному селі.
Представника Українського інституту національної пам’яті Сергія Бутка знають як невтомного пропагандиста декомунізації та дерусифікації. Він впевнений, щоб без очищення топоніміки, пам’ятників, всього інформаційного простору від символів російського та комуністичного режимів вільна Україна так і буде нидіти в тисках колоніального насліддя. Зараз Сергій Бутко активно виступає перед військовими, молоддю, працює в міській топонімічній комісії, яка поставила за мету перейменувати 148 вулиць Чернігова. А перед широкомасштабним наступом агресора він часто їздив по області, відкриваючи разом з іншими ініціаторами меморіальні дошки видатним і забутим діячам Української Народної Республіки, визвольного руху.
Історики Чернігівщини впевнені: Україна неодмінно переможе, бо такими є уроки історії. Але переможе саме тоді, коли ми позбудемося брехні, нашарованої довгими віками російської окупації нашого духовного та інтелектуального простору.
Василь ЧЕПУРНИЙ, "Голос України"
На фото: Сергій Горобець у своєму розбомбленому будинку
| Читайте також |
| Коментарі (0) |