Головна › Новини › Невідома Україна
Грааль-3: Ескалібур у Чернігові
18-Жов-10 1582 0.0 0
1353 року Чернігів підпав під владу Великого князівства Литовського. Того ж року прибув до Чернігова із німецьких земель муж Індріс із синами Літвіносом і Зімонтеном та трьома тисячами дружинників, які були тамплієрами. Так розповідає чернігівський літопис та родословна книга деяких російських дворянських родів.

Граф Толстой, отаман Галака, маршал Тухачевський — чернігівська рідня

Відразу ж Індріса призначили боярином, що свідчить про його високе становище ще на батьківщині. З часом він хрестився у православну віру і отримав ім’я Леонтій, син його Літвоніс став Костянтином, а Зігмонтен — Федором. Від Костянтина народився син Харитон, а Федір помер бездітним. Правнук Індроса Андрій Харитонович «приїхав з Чернігова до Москви до Великого князя московського Василя Темного». Князь за велику огрядність назвав його Товстим. Загалом же від Індріса пішло чотири російські дворянські роди, найвідоміші з них — Толстиє (його нащадком є письменник Лев Толстой), Тухачевські (серед них — червоний командарм) та Васильчикови (нащадок його Іван Васильчиков — отаман Галака). Така-от історія, згадки про неї лишилися тільки в родовідних книгах дворян, що посилаються на чернігівський літопис, який чомусь зник.
Важко знайти місце більш містичне та загадкове, ніж Чернігів. Це місто тривалий час було столицею лісової імперії від ріки Москви і до Чорного моря, від Дніпра і до Волги, одночасно було сакральним центром східноєвропейських земель. Тож з цієї історії продовжуємо нашу бесіду з волхвом, перші частини з якої були надруковані у «Сіверщині» (№ 34 від 19.08, № 37 від 9.09) та будемо намагатися й далі розкривати таємниці нашої історії, щоб зрозуміти сучасність та прозріти майбутнє.
Отож повернімося до Індріса та 1353 року. Імена його та синів є готськими. Погодьтеся: аби здійснити подорож із Пруссії до Чернігова та ще й узяти із собою тритисячний загін (на ті часи це була солідна армія, яка б знадобилася вдома), потрібні були надзвичайні обставини. І тут ми знову приходимо до того, що Чернігів — езотеричний центр цієї частини світу, про що ми писали в попередніх номерах.
У середині ХІV століття у Пруссія служила притулком для всіх гнаних католицькою церквою у Європі. Хоча німецькі хрестоносці не тільки захоплювали прусську землю, а й рівняли із землею капища, викорінювали стародавню віру. Тож історія, найімовірніше, розвивалася так: у середині 13-го століття вищі посвячені катарів і тамплієрів, які володіли частиною Граалем та частиною Копія Долі після поразки під фортецею Монтегю виїхали до Пруссії. До речі частина Копія Долі називалася меч «Ескалібур» і нею володів легендарний король Артур. Ім’я меча досить зрозуміле для слов’янського вуха: «Екскалібур» — «Той, що в СКАЛІ БУРить»). Потому його сліди губляться і от з’являються знову в Чернігові 1353 року.
З часом їм і тут стало непереливки, тож вони подалися до Чернігова – місця де зберігається частина Граалю (Детальніше про Грааль –читайте у наступному номері). Саме тут можна з’єднати всі три частини Граалю разом.

П’ять свічок над Чернігівським літописом

Повторюся, що згадка про Індріса та його появу збереглася лише у геральдичних книгах російської знаті — його нащадків, що посилалися на Чернігівський літопис, де про все розповідається більш детально. Але він … зник. Напевно, можновладці з північних земель доклали чимало зусиль для його знищення, адже він існував у багатьох списках та копіях, у літописах інших князівств. Остання частина драми трапилася зовсім нещодавно, ще живі люди, котрі пам’ятають, як це було.
1941 рік, німецькі війська просуваються до Києва. У Чернігові — паніка, на схід до Сибіру евакуюють людей та майно, періодично літаки люфтваффе бомбардують вокзал та мости. І в цей же час велетенський чернігівський архів, де зберігаються десятки або й сотні тисяч документів, від часів Київської Русі і до початку ХХ століття, купами навалений у приміщенні Катерининської церкви — десятки тонн сухого високоякісного паперу, пергаменту. Хоча поруч, на Валу, існували старовинні підземелля, що слугували за бомбосховища. Спогади про них колишнього художника обласного історичного музею, нині покійного П. Петраша, свого часу оприлюднив чернігівський дослідник Герард Кузнєцов:
«Історія ця трапилася місяця через півтора після початку Великої Вітчизняної війни. Йдучи Валом на роботу в історичний музей, П. Петраш почув сигнали повітряної тривоги і побачив юрбу військових, котрі вибігли з будинку облуправління НКВС (нині історичний факультет ЧДТУ ім. Т. Шевченка) і почали спускатись у бомбосховище поблизу сучасного пам’ятника визволителям Чернігова від німецько-фашистських загарбників.
Г. Петраш приєднався до них і опинився в підземному приміщенні, обкладеному цеглою. Він і його супутники потрапили туди через отвір, пробитий у склепінні. Герард Кузнєцов припускає, що в НКВС був план Валу з точним позначенням підземних комунікацій колишньої фортеці, бо вони точно знали, де знайти оте приміщення, розташоване на глибині близько трьох метрів під землею.
Роздивившись, Г. Петраш побачив отвори п’яти підземних ходів, котрі йшли в різні сторони: до колегіуму, до Борисоглібського і Спаського соборів, до цитаделі та Єлецького монастиря. Біля стіни приміщення був отвір колодязя. Коли Г. Петраш кинув у нього камінь, то сплеск води почув тільки через 10 секунд. Це означало, що глибина тієї криниці була приблизно на рівні води в Десні.
Після закінчкення повітряної тривоги всі, хто переховувався в підземеллі, вибрались на поверхню та розійшлись».
Отже, в цьому бомбосховищі де можна було сховати величезну кількість документів, була поруч і організація НКВС, яка б організувала процес. Проте старовинні документи наказано було знищити. Герард Кузнєцов у своїй книзі «Растерзанный Чернигов» (Чернігів, видавництво «Деснянська правда») наводить розповідь про знищення цього архіву, яке він бачив особисто:
«Запалювальні бомби падали так густо, що від них загорілись всі п’ять куполів Катерининської церкви, вогонь потрапив усередину, де на стелажах зберігалися документи Чернігівського архіву. Це був займистий матеріал — краще не придумаєш. Над п’ятьма куполами встало п’ять стовпів вогню, мов п’ять свічок. Через розбиті вікна до куполів виникла гарна тяга гарячого повітря. Вона почала виносити високо вгору на сотні метрів палаючий папір, який розносився вітром по околицях і, догораючи, падав у Десну, на придеснянські гаї та луги».
Таким чином усі таємниці, літописи, документи згоріли. Радянська історична наука звинувачує в цьому німців, які бомбили Чернігів. Але навіщо німцям було бомбити його? Хіба це важливий транспортний, оборонний, промисловий пункт? Стародавні римляни у таких випадках запитували: «Кому вигідно?» Але про це — в наступній публікації.

Спілкувався з волхвом Олександр ЯСЕНЧУК




Теги:Екскалібур, Катерининська церква, Грааль, Чернігів


Читайте також



Коментарі (0)
avatar