Гетьманич
120 років тому народився гетьманич Данило Скоропадський.
СКОРОПАДСЬКИЙ Данило Павлович – громадський і політичний діяч української еміграції. Народився 13 лютого 1904 року в Санкт-Петербурзі в сім’ї офіцера царської армії П. Скоропадського, який у 1918 р. став Гетьманом Української Держави. Належав до давнього козацько-гетьманського роду. Закінчив Першу петербурзьку гімназію.
У 1918 р. після встановлення Гетьманату приїджає з матір’ю, братом і сестрами до Києва. В листопаді 1918 р. з початком антигетьманського повстання разом з братом і сестрами виїздить з України.Через Грецію гетьманські діти прибули до Італії у Рим, а через деякий час до Швейцарії де оселяються у м. Лозанна. Там Д. Скоропадський вступає до французької гімназії, яку успішно закінчує 1922 року з відзнакою. Того ж року вступає до Високої Технічної школи у Шарлотенбурзі. Під час навчання працює робітником у фірмі Сіменса, а після отримання диплому - інженером. Тоді ж бере активну участь в українському громадському житті Німеччини, знайомиться з В. Липинським, Д. Дорошенком та іншими провідниками й ідеологами Гетьманського руху. В цей час В.Липинський теоретично оформлює ідею запровадження дідичності гетьманської влади й спадкової передачі булави в роді Скоропадських.
1925 р. Д. Скоропадському було поставлено запитання чи має він намір у майбутньому очолити світовий український Гетьманський рух. У 1926 р. він погодився в разі необхідності перейняти обов’язки старшого в гетьманському роді Скоропадських, провідника Гетьманська руху, Союзу гетьманців-державників та інших монархічних організацій. Наприкінці 1932 р. на вимогу батька залишає фахову працю і повністю віддається громадсько-політичній діяльності.
16 травня 1933 р. П. Скоропадський офіційно проголошує Данила своїм спадкоємцем, до нього після смерті Гетьмана має перейти провідництво українським монархічним рухом і обов’язки старшого в роді Скоропадських. 1937-1938 рр. – як повновладний правонаступник свого батька успішно відвідує українські колонії в США і Канаді, де проводить інспекцію монархічних організацій і популяризує гетьманські ідеї. У 1938 р. повертається до Німеччини. У передбаченні світової війни, з метою забезпечення єдності в лавах гетьманців, збереження проводу Гетьманським рухом по обидва боки ворогуючих сторін і прихильності переможців до української визвольної справи П. Скоропадский приймає рішення відіслати сина до Великобританії. У 1939 р. Гетьманич Данило переїджає до Лондону.
Після смерті батька (26 квітня 1945 р.) керує Гетьманським рухом під регенством матері Олександри Скоропадської і за допомогою Регентської Ради. Від 5 листопада 1948 р. – офіційно очолив Гетьманський рух. За час його провідництва Гетьманський рух набув найбільшого свого піднесення, а ідеї монархізму поширення серед української діаспори.Провадив активну діяльність серед різних суспільно-політичних кіл українців. З 1948 р. – член Ради і Президії Союзу українців Британії Голова його Статутної комісії. З 1949 р. – почесний голова Союзу українців Британії. Очолював Комітет допомоги українським студентам (КОДУС).
Прагнув об’єднати всі українські емігрантські партії, організації й угруповання у єдиний протирадянський фронт для відновлення державної самостійності України. Вважав, що в незалежній Українській Державі народ сам має обрати для себе форму державного правління.
Помер за загадкових обставин 29 лютого 1957 р. у Лондоні.
Павло ГАЙ-НИЖНИК
СКОРОПАДСЬКИЙ Данило Павлович – громадський і політичний діяч української еміграції. Народився 13 лютого 1904 року в Санкт-Петербурзі в сім’ї офіцера царської армії П. Скоропадського, який у 1918 р. став Гетьманом Української Держави. Належав до давнього козацько-гетьманського роду. Закінчив Першу петербурзьку гімназію.
У 1918 р. після встановлення Гетьманату приїджає з матір’ю, братом і сестрами до Києва. В листопаді 1918 р. з початком антигетьманського повстання разом з братом і сестрами виїздить з України.Через Грецію гетьманські діти прибули до Італії у Рим, а через деякий час до Швейцарії де оселяються у м. Лозанна. Там Д. Скоропадський вступає до французької гімназії, яку успішно закінчує 1922 року з відзнакою. Того ж року вступає до Високої Технічної школи у Шарлотенбурзі. Під час навчання працює робітником у фірмі Сіменса, а після отримання диплому - інженером. Тоді ж бере активну участь в українському громадському житті Німеччини, знайомиться з В. Липинським, Д. Дорошенком та іншими провідниками й ідеологами Гетьманського руху. В цей час В.Липинський теоретично оформлює ідею запровадження дідичності гетьманської влади й спадкової передачі булави в роді Скоропадських.
1925 р. Д. Скоропадському було поставлено запитання чи має він намір у майбутньому очолити світовий український Гетьманський рух. У 1926 р. він погодився в разі необхідності перейняти обов’язки старшого в гетьманському роді Скоропадських, провідника Гетьманська руху, Союзу гетьманців-державників та інших монархічних організацій. Наприкінці 1932 р. на вимогу батька залишає фахову працю і повністю віддається громадсько-політичній діяльності.
16 травня 1933 р. П. Скоропадський офіційно проголошує Данила своїм спадкоємцем, до нього після смерті Гетьмана має перейти провідництво українським монархічним рухом і обов’язки старшого в роді Скоропадських. 1937-1938 рр. – як повновладний правонаступник свого батька успішно відвідує українські колонії в США і Канаді, де проводить інспекцію монархічних організацій і популяризує гетьманські ідеї. У 1938 р. повертається до Німеччини. У передбаченні світової війни, з метою забезпечення єдності в лавах гетьманців, збереження проводу Гетьманським рухом по обидва боки ворогуючих сторін і прихильності переможців до української визвольної справи П. Скоропадский приймає рішення відіслати сина до Великобританії. У 1939 р. Гетьманич Данило переїджає до Лондону.
Після смерті батька (26 квітня 1945 р.) керує Гетьманським рухом під регенством матері Олександри Скоропадської і за допомогою Регентської Ради. Від 5 листопада 1948 р. – офіційно очолив Гетьманський рух. За час його провідництва Гетьманський рух набув найбільшого свого піднесення, а ідеї монархізму поширення серед української діаспори.Провадив активну діяльність серед різних суспільно-політичних кіл українців. З 1948 р. – член Ради і Президії Союзу українців Британії Голова його Статутної комісії. З 1949 р. – почесний голова Союзу українців Британії. Очолював Комітет допомоги українським студентам (КОДУС).
Прагнув об’єднати всі українські емігрантські партії, організації й угруповання у єдиний протирадянський фронт для відновлення державної самостійності України. Вважав, що в незалежній Українській Державі народ сам має обрати для себе форму державного правління.
Помер за загадкових обставин 29 лютого 1957 р. у Лондоні.
Павло ГАЙ-НИЖНИК
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
