Європа заговорила

Європейський Союз – об’єднання держав з різним минулим. Держав, які часто воювали між собою. Держав, список взаємних претензій між якими надзвичайно великий. До об’єднання кожен приходив зі своїми болями та героями, які часто діаметрально протилежно сприймалися іншими.
Політичне майбутнє союзу значною мірою залежало від узгодження історичного минулого.
Це завдання історикам та політикам багато в чому вдалося виконати. Платформою для об’єднання стала орієнтація на спільні цінності, взаємоповага, ненаголошення на конфліктних моментах минулого. Такими цінностями були, зокрема, демократія, право на самовизначення народів, засудження тоталітаризму.
Тоталітарізм довгий час представлявся лише в двох його подобах – фашизмі та нацизмі. Певне замішання в наявну спільну платформу історичної пам’яті внесли нові члени ЄС – країни Центральної та Східної Європи. Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, країни Прибалтики.
Прийнявши спільні цінності, ці країни звернули увагу "старої Європи" на комуністичний тоталітаризм.
Вони заговорили про радянську армію, яка, визволивши Європу від нацизму, сама на довгих п’ятдесят років перетворилася на жорстокого окупанта. Своїм завданням ці країни бачили донесення правди про злочини під червоними прапорами. Вони вимагали засудити комуністичні злочини нарівні з фашистськими та нацистськими.
Проте засудження комуністичного тоталітаризму сприйнялося Європою далеко не так легко. Адже серед провідних політиків ЄС було і залишається чимало ідейних спадкоємців комунізму чи його сучасних симпатиків.
Резолюції, прийняті європейськими організаціями в останні роки, свідчать, що під тиском нових членів зрушення у цій справі таки почалися. Європейський Союз, зацікавлений у тісній інтеграції, прийняв нові країни разом із тягарем їхнього історичного минулого.
В Україні ж досі немає єдиного спільного бачення історії. Тут досі тривають запальні дискусії – про деякі її періоди та окремих діячів.
Проте з певністю можна сказати: крига замовчування минулого скресла. Ми є свідками справжнього "історичного буму". Небачений досі доступ до архівних документів, збільшення наукових та науково-популярних досліджень, поява спеціальних сайтів та документальних фільмів тощо.
Постійні політичні дискусії довкола тих чи інших історичних питань є свідченням загостреного інтересу суспільства до них.
Проте політизація такої дискусії радше шкодить, аніж допомагає.
Адже як у самій Україні, так і за її межами є потужні політичні сили, зацікавлені в консервації радянського бачення нашого минулого. Опираючись на інформаційні ресурси, вони розгорнули справжні бойові дії проти українських спроб дати власну оцінку своїй історії.
Донедавна інструментами у цій війні були переважно російські чи проросійські ЗМІ в Україні та світі, окремі публіцисти чи громадські організації.
Як свідчить 20-й пункт резолюції Європарламенту від 25 лютого цього року, тепер у це протистояння вдалося втягнути і цю поважну структуру.
Європарламент "глибоко сумує з приводу рішення президента України Віктора Ющенка, що йде з посади, присвоїти посмертно Степану Бандері, лідеру Організації українських націоналістів (ОУН), що співпрацював з нацистською Німеччиною, звання "Героя України". Сподівається, що у цьому відношенні нове українське керівництво перегляне рішення і підтримуватиме свою відданість європейським цінностям".
Давайте зараз не будемо торкатися історичних підстав співпраці ОУН і Бандери з нацистською Німеччиною – про це вже написано безліч літератури. Ці питання залишаються як мінімум дискусійними.
Але хотів би звернути увагу на форму документа та місце у ньому зазначеного пункту.
Резолюція в цілому просякнута позитивним ставленням до нашої держави – "Україна є європейською країною і, відповідно до статті 49 Угоди про Європейський Союз, може претендувати на членство в ЄС, як і будь-яка інша європейська країна, що визнає принципи свободи, демократії, поваги до прав і основних свобод та верховенства права".
І на цьому фоні згаданий пункт виглядає досить штучним, можливо, вписаним в останній момент.
Крім того, його зміст суперечить самому духу резолюції. В ній, зокрема, вказано: "Україна як європейська країна поділяє спільну історію і спільні цінності з країнами Європейського Союзу".
Більше того, звучить заклик до наших сусідів "повністю визнати демократичність системи держави Україна і утримуватись від будь-якого тиску чи втручання в її політичний, соціальний чи економічний розвиток".
А як інакше, як не втручання у внутрішні справи держави можна трактувати рекомендацію новому керівництву держави "переглянути рішення" щодо Степана Бандери?!
Якщо справді щирим є висловлене у резолюції прагнення інтеграції України до Європи, то її представники повинні зрозуміти – європейському народу, яким є українці, недоречно рекомендувати ті чи інші погляди на власне минуле.
"Оскільки слід пам’ятати, що Україна – країна, що пережила радянське домінування і пройшла довгий шлях подолання його негативних наслідків" – це знову ж таки цитата з тієї ж резолюції! І одним із цих наслідків було тривале історичне самозабуття, якого щойно тепер ми позбавляємося.
Неможливо сприймати сучасну Україну, не сприймаючи її трагічного і героїчного минулого.
Боротьба українців за незалежність – є одним із наріжних каменів нашої національної самоідентифікації. А тому без УПА, без Бандери, без Шухевича не було б сучасної української держави, не було б сучасної української нації.
Базові цінності українського визвольного руху, виражені в маніфесті ОУН під керівництвом Степана Бандери у грудні 1940 року у гаслі "Свобода народам! Свобода людині", – це цінності, на які опирається сучасна об’єднана Європа.
Для українських повстанців це були не просто слова, адже вони одні з небагатьох починали боротьбу з німецьким тоталітаризмом і не припинили її зі сталінським.
Саме вони, а також польські та прибалтійські підпільники – рятували честь Європи, яка сором’язливо заховалася за Ялтинськими угодами, не помічаючи розгортання сталінського тоталітаризму, забувши на десятки років про свої цінності.
Саме приклад безкомпромісної боротьби повстанців надихав і наступні покоління борців за права людини та національної спільноти – від учасників дисидентського руху до активістів Помаранчевої революції.
Поважні представники європейських структур, які так захоплювалися Україною наприкінці 2004 року – не могли не помічати на Майдані, серед помаранчевого моря, численних червоно-чорних прапорів УПА. Вони не могли не чути поруч із "Разом нас багато" багатотисячного повстанського "Лента за лентою"…
Зрештою, самі вони зверталися до народу бандерівським привітом "Слава Україні!". Так відбувалось поєднання європейських демократичних цінностей з героїчним минулим українського народу. То що змінилось?..

ПАМ’ЯТАЙ
Коли Україна за право життя
З катами боролась, жила і вмирала,
І ждала, хотіла лише співчуття,
Європа мовчала.
Коли Україна криваві жнива
Зібравши для ката, сама умирала
І з голоду навіть згубила слова,
Європа мовчала.
Коли Україна життя прокляла
І ціла могилою стала,
Як сльози котились і в демона зла,
Європа мовчала.

Олександр Олесь, 22.08.1931р.
Володимир В`ятрович