Джонсон про Черчилля
Доволі складно написати оригінальну рецензію на книгу про одного із найвидатніших політиків та лідерів ХХ ст. Здавалося б, що можна такого нового дізнатися про сера Вінстона Черчилля?
Проте, завдяки автору "Фактора Черчилля" - Борисові Джонсону, осягнути цю неймовірну історичну постать стає набагато легше та цікавіше. Адже книга написана легко і з гумором. Що дозволяє не забивати собі голову важкими мовними конструкціями та незрозумілими термінами. До того ж, постать сера Вінстона Черчилля є визначною для Джонсона. Ба більше, для автора, Черчилль є беззаперечним прикладом успішного політика та лідера. Та не лише це цікавить Джонсона, для нього важливо зрозуміти, якою насправді людиною був Черчилль. Із своїми слабкостями та внутрішніми демонами.
"Чи здатна одна людина змінити історію?" Це й намагається з'ясувати Джонсон у своїй книзі. Адже навколо постаті сера Вінстона існує багато міфів, які необхідно розвінчувати.
Хто ж він? Поціновувач сигар, елітного алкоголю, "капелюхів-котелків"? Чи безстрашний воїн, стратег, один із найкращих ораторів свого часу, лауреат Нобелівської премії з літератури, художник, чуйна й гуманна людина та прекрасний сім'янин? Або ж: расист, сексист та егоїст?
Питань безліч, але Джонсон не боїться їх висвітлювати у своїй книзі. І зачіпати й доволі ганебні сторінки в історії Черчилля. Але Джонсон не просто намагається "очорнити" Черчилля, а пояснює читачу, чому Черчилль так вчинив і чому він не міг вчинити по-іншому.
Мене найбільше вразили його взаємини з батьками. У Черчилля були складні відносини з батьком - лордом Рендольфом. Батько передрікав, що його син стане "простим, нікчемним для суспільства чоловічком, одним із сотень-невдах - випускників приватних шкіл, що тільки виродяться в жалюгідну, нещасну й нікчемну особистість".
Вінстон поважав свого батька, який на той час був смертельно хворий сифілісом. І Черчилль поставив собі за мету: довести батькові свою гідність і виправдати його ім'я в очах людей.
Саме батько прищепив йому почуття ризику та відваги, які неодноразово допомагали йому в кар'єрі.
Черчилль ніколи не боявся смерті. Він любив дивитися їй у вічі. І це проявилось ще в юності. Коли Вінстон благав свою матір, щоб та завдяки своїм впливовим зв'язкам, домоглася аби його відправила на справжню війну. І він свого добився. Сер Черчилль воював з пуштунами (на кордоні Пакистану та Афганістану), у Судані з дервішами. І завжди був за крок до смерті. Свої таланти Вінстон використав і на війні. Він перебував там, як військовий кореспондент. А його описи битв - це щось неймовірне. Ефект присутності забезпечений. Провідні періодичні видання мріяли про його репортажі з війни. Чого тільки вартує опис битви під Омдурманом. Саме це й допомогло стати Черчиллю найвисокооплачуванішим журналістом Великої Британії.
Крім того, Черчилля славився своїми бомбезними промовами у Палаті громад. Вони спричиняли "ефект-вау". Джонсон зробив доволі влучне порівняння у своїй книзі: "Промови Гітлера спонукали думати, ніби він спроможний на все, а Черчиллеві переконували, що на все спроможні ви!".
Черчилль - егоїст? Доволі розповсюджена теза. Але автор наводить чіткі приклади, які змушують змінити свою думку. Сер Вінстон завжди допомагав усім, хто цього потребував. Він виплатив солідну компенсацію доньці своєї найвідданішої секретарки. А ще, поділився шкірою для пересадки своєму другові, якого було поранено під Омдурманом.
Не дарма ж кажуть, що за кожним успішним чоловіком, стоїть жінка. І цією жінкою була Клементина Гозьє, яка цілковито пов'язана з життям і кар'єрою свого чоловіка. Вони прожили у шлюбі довгих 58 років і виховали чотирьох дітей.
Та історія їхнього кохання тягне на сценарій до якоїсь голлівудської мелодрами. Черчилль був затятим холостяком, всі думали, що у нього були проблеми з жінками (насправді - ні). Проте Вінстон не хотів пов'язувати своє життя аби з ким, а наполегливо шукав ту єдину, яка б прийняла його таким яким він був. І цією жінкою стала Клементина. Зустрічалися вони надто довго, аж 4 роки (інтимні стосунки до шлюбу тоді були під забороною, особливо для дівчини з порядної сім'ї). Черчилль зробив їй пропозицію, коли йому було 33, а їй - 23. Клементина вже й не сподівалася на це. Але прийняла її і не пошкодувала. "Вона приборкувала його нестримність, змушувала більше зважати на інших і менше зациклюватися на собі, допомогла розкрити в його характері чесноти, привабливі та гідні захоплення.
Черчилль цінував Клементину і кохав її до кінця свого життя. На 78-річчя Клементини сер Вінстон (йому було 88) написав такого листа:
Моя люба й єдина,
лиш для тебе
моя найніжніша любов
і сотні і більше моїх поцілунків.
Я буваю занудним і
жалюгідним писакою;
але, коли пишу до тебе,
перо в моїх словах несе
тобі і моє серце.
Твій завжди і назавжди,
В.
Після такого зізнання на схилі літ, мабуть, не доречно говорити про якісь зради з боку сера Вінстона Черчилля.
Фактор Черчилля є значним для сучасної історії. І з цим важко посперечатися. Він є прикладом того, що людина може впливати на світову історію. Про заслуги Черчилля можна багато писати: був одним із ініціаторів створення танку, єдиний у Великій Британії, хто відкрито погодився протистояти Гітлеру. Виголосив відому Фултонську промову, яка започаткувала "холодну війну", а також намагався об'єднати Європу після Другої світової війни та доклав зусиль для створення Ізраїльської держави.
Черчилль був нетиповим для свого часу. І це дуже яскраво простежується в книзі Джонсона. Загалом, "Фактор Черчилля" написаний на грунтовній джерельній базі: архівних матеріалах, особистих документах, працях Черчилля, офіційній біографії, щоденниках, мемуарах та монографіях.
Як висновок, найбільшою і найважливішою була перемога Черчилля над самим собою.
І наостанок, кумедний випадок із життя Черчилля. Сприймати з гумором, адже він супроводжував Черчилля по життю. Бессі Бреддок, членкиня парламенту від соціалістів, якось дорікнула Черчиллеві, що він п'яний, на що той з грубістю відповів: "Пртнаймні я вже завтра вранці буду тверезий, а ви так і залишитесь потворна".
Якщо вас зацікавила постать сера Вінстона Черчилля, то однозначно рекомендую до прочитання! Читайте і буде вам щастя!
Владислав ПАРХОМЕНКО
Проте, завдяки автору "Фактора Черчилля" - Борисові Джонсону, осягнути цю неймовірну історичну постать стає набагато легше та цікавіше. Адже книга написана легко і з гумором. Що дозволяє не забивати собі голову важкими мовними конструкціями та незрозумілими термінами. До того ж, постать сера Вінстона Черчилля є визначною для Джонсона. Ба більше, для автора, Черчилль є беззаперечним прикладом успішного політика та лідера. Та не лише це цікавить Джонсона, для нього важливо зрозуміти, якою насправді людиною був Черчилль. Із своїми слабкостями та внутрішніми демонами.
"Чи здатна одна людина змінити історію?" Це й намагається з'ясувати Джонсон у своїй книзі. Адже навколо постаті сера Вінстона існує багато міфів, які необхідно розвінчувати.
Хто ж він? Поціновувач сигар, елітного алкоголю, "капелюхів-котелків"? Чи безстрашний воїн, стратег, один із найкращих ораторів свого часу, лауреат Нобелівської премії з літератури, художник, чуйна й гуманна людина та прекрасний сім'янин? Або ж: расист, сексист та егоїст?
Питань безліч, але Джонсон не боїться їх висвітлювати у своїй книзі. І зачіпати й доволі ганебні сторінки в історії Черчилля. Але Джонсон не просто намагається "очорнити" Черчилля, а пояснює читачу, чому Черчилль так вчинив і чому він не міг вчинити по-іншому.
Мене найбільше вразили його взаємини з батьками. У Черчилля були складні відносини з батьком - лордом Рендольфом. Батько передрікав, що його син стане "простим, нікчемним для суспільства чоловічком, одним із сотень-невдах - випускників приватних шкіл, що тільки виродяться в жалюгідну, нещасну й нікчемну особистість".
Вінстон поважав свого батька, який на той час був смертельно хворий сифілісом. І Черчилль поставив собі за мету: довести батькові свою гідність і виправдати його ім'я в очах людей.
Саме батько прищепив йому почуття ризику та відваги, які неодноразово допомагали йому в кар'єрі.
Черчилль ніколи не боявся смерті. Він любив дивитися їй у вічі. І це проявилось ще в юності. Коли Вінстон благав свою матір, щоб та завдяки своїм впливовим зв'язкам, домоглася аби його відправила на справжню війну. І він свого добився. Сер Черчилль воював з пуштунами (на кордоні Пакистану та Афганістану), у Судані з дервішами. І завжди був за крок до смерті. Свої таланти Вінстон використав і на війні. Він перебував там, як військовий кореспондент. А його описи битв - це щось неймовірне. Ефект присутності забезпечений. Провідні періодичні видання мріяли про його репортажі з війни. Чого тільки вартує опис битви під Омдурманом. Саме це й допомогло стати Черчиллю найвисокооплачуванішим журналістом Великої Британії.
Крім того, Черчилля славився своїми бомбезними промовами у Палаті громад. Вони спричиняли "ефект-вау". Джонсон зробив доволі влучне порівняння у своїй книзі: "Промови Гітлера спонукали думати, ніби він спроможний на все, а Черчиллеві переконували, що на все спроможні ви!".
Черчилль - егоїст? Доволі розповсюджена теза. Але автор наводить чіткі приклади, які змушують змінити свою думку. Сер Вінстон завжди допомагав усім, хто цього потребував. Він виплатив солідну компенсацію доньці своєї найвідданішої секретарки. А ще, поділився шкірою для пересадки своєму другові, якого було поранено під Омдурманом.
Не дарма ж кажуть, що за кожним успішним чоловіком, стоїть жінка. І цією жінкою була Клементина Гозьє, яка цілковито пов'язана з життям і кар'єрою свого чоловіка. Вони прожили у шлюбі довгих 58 років і виховали чотирьох дітей.
Та історія їхнього кохання тягне на сценарій до якоїсь голлівудської мелодрами. Черчилль був затятим холостяком, всі думали, що у нього були проблеми з жінками (насправді - ні). Проте Вінстон не хотів пов'язувати своє життя аби з ким, а наполегливо шукав ту єдину, яка б прийняла його таким яким він був. І цією жінкою стала Клементина. Зустрічалися вони надто довго, аж 4 роки (інтимні стосунки до шлюбу тоді були під забороною, особливо для дівчини з порядної сім'ї). Черчилль зробив їй пропозицію, коли йому було 33, а їй - 23. Клементина вже й не сподівалася на це. Але прийняла її і не пошкодувала. "Вона приборкувала його нестримність, змушувала більше зважати на інших і менше зациклюватися на собі, допомогла розкрити в його характері чесноти, привабливі та гідні захоплення.
Черчилль цінував Клементину і кохав її до кінця свого життя. На 78-річчя Клементини сер Вінстон (йому було 88) написав такого листа:
Моя люба й єдина,
лиш для тебе
моя найніжніша любов
і сотні і більше моїх поцілунків.
Я буваю занудним і
жалюгідним писакою;
але, коли пишу до тебе,
перо в моїх словах несе
тобі і моє серце.
Твій завжди і назавжди,
В.
Після такого зізнання на схилі літ, мабуть, не доречно говорити про якісь зради з боку сера Вінстона Черчилля.
Фактор Черчилля є значним для сучасної історії. І з цим важко посперечатися. Він є прикладом того, що людина може впливати на світову історію. Про заслуги Черчилля можна багато писати: був одним із ініціаторів створення танку, єдиний у Великій Британії, хто відкрито погодився протистояти Гітлеру. Виголосив відому Фултонську промову, яка започаткувала "холодну війну", а також намагався об'єднати Європу після Другої світової війни та доклав зусиль для створення Ізраїльської держави.
Черчилль був нетиповим для свого часу. І це дуже яскраво простежується в книзі Джонсона. Загалом, "Фактор Черчилля" написаний на грунтовній джерельній базі: архівних матеріалах, особистих документах, працях Черчилля, офіційній біографії, щоденниках, мемуарах та монографіях.
Як висновок, найбільшою і найважливішою була перемога Черчилля над самим собою.
І наостанок, кумедний випадок із життя Черчилля. Сприймати з гумором, адже він супроводжував Черчилля по життю. Бессі Бреддок, членкиня парламенту від соціалістів, якось дорікнула Черчиллеві, що він п'яний, на що той з грубістю відповів: "Пртнаймні я вже завтра вранці буду тверезий, а ви так і залишитесь потворна".
Якщо вас зацікавила постать сера Вінстона Черчилля, то однозначно рекомендую до прочитання! Читайте і буде вам щастя!
Владислав ПАРХОМЕНКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |