«Дурні торгові баби» з Москвою за спиною

Коли такий собі місцевий депутатик – колій (в прямому смислі слова щодо свиней) Іван Донець, представник біснуватої Наталії Дубинської (псевдо по колишньому чоловіку – Вітренко), заблокував Катерининську церкву в Чернігові, щоб вона не перейшла до Київського патріархату, всі думали про місцеву політичну самодіяльність.

Коли ж приїхав показувати на фоні ординського намету московців фільм проти НАТО агент ФСБ Кауров з Одеси, а над тим наметом – начебто- то церковним, 8 днів висіла не ікона Богородиці, а великий портрет тої ж таки Наталії Вітренко; коли там підняли прапор якоїсь «Новоросії», що над нею чернігівці посміялися; коли архієпископ московської церкви Амвросій (Полікопа) йшов «хресною ходою» по Чернігову під прапорами і портретами тої ж таки Наталії Вітренко; коли на так зване «малітвєнноє стаяніє» поприїздили молодчики геть не церковного виду з різних околів – стало зрозуміло багатьом, що тут вариться не українська каша, а московські щі.

А коли ж на другий день після дивного спалення намету, увага – першого січня! – підпал коментує чиновник «міністерства закордонних справ» Московської патріархії (а для Москви географічно Чернігів, як для Чернігова Талалаївка) – тільки бездумним не стало зрозумілим: церковне протистояння в Чернігові організувала і пантрує Москва. Чернігів став передовим форпостом російсько- української ідеологічної війни.

У передмові до книги «Церковно- визвольний рух на Чернігівщині в 1920-х роках», недавно виданої, відомий дослідник угро-фінських народів (себто, і російського також) Ростислав Мартинюк пише: «За словами відомого політика, знавця московського церковного імперіалізму Віктора Єленського, «церква – це останнє, від чого відмовиться Росія в Україні». А ми додамо: Чернигівська єпархія – це остання церковна територія, від якої відмовиться Московська патріархія. Сон про святий Чернигів бентежить її понад 500 років. З часів ординської колиски».

Книга «Церковно- визвольний рух на Чернігівщині в 1920-х роках», упорядкована Віктором Моренцем, є унікальним збірником документів, які викликають розуміння нинішньої війни. Адже вона починалася не з танків і «градів», а таки з пролазливої московської церкви та нав’язливої до безуму російської культури.

І читаючи книгу, мимоволі виникали асоціації з початком відродження української церкви в наш час – на початку 90-х років минулого століття. І тоді, й тепер було багато передового загону московської церкви – «дурних торгових баб», і тоді й тепер духівництво московської церкви було проти української.
Ось як писав з Ніжина член Всеукраїнської православної церковної ради Симон Приходько: «Для праці в м. Ніжині дуже бракує людей. Місто взагалі чорносотенне. Але є багато українців, котрих треба з’єднати й дати їм певний напрямок… У Ніжині є жіночий монастир Ввведенський, де настоятелем церкви служить брат бувшого архієпископа Чернигівського Василія, протоієрей Володимир Богоявленський, страшний кацап, тамбовець і ворог українського руху, який провокує всю справу й вживає всіх заходів, щоб принизити українську церковну справу в очах малосвідомих людей. …Духівництво все готується до бою, гуртує дурних торгових баб: провокує і взагалі вживає всіх заходів, щоб провалити при допомозі Пахомія ( Пахомій Кедров – єпископ РПЦ – ред..) українську справу…».

І тут згадка, як ми проводили похід «Дзвін-90», агітуючи за Україну - у Борзні на нас напав гурт отих дурних торгових баб на чолі із зизоокою дячихою. Намагалися порвати прапор та порвали спідницю Галини Нестеренко. Коли ж одна з них прорвалася в автобус до єпископа Романа, який сидів із караваєм, врученим десь-інде, і побачили цілком православного архієрея (а бабів науськали, що то їдуть католики і всякі катафали) – розгублено стала брати у нього благословення. А той, також розгубившись, подав їй каравай…

До речі, той ніжинський Введенський монастир і сьогодні є розсадником московської зарази, ворожим до українства. Знаю одну чернігівку, що через сімейні негаразди пішла в той монастир і з українки зробилася лютою малороскою…

Книга розвінчує міфи про святість згаданих російських архієреїв Пахомія та Василія, канонізованих РПЦЗ. Звичайні були вони апологети московської агресії, що й підтверджують численні документи, наведені в книзі. Тому й дивно читати дослідження чернігівського історика Олександра Тарасенка, закоханого в російську церкву, про якусь там молитвенну святість Пахомія (Кедрова) – все це агресивний, ненавидячий Україну руській мір…

Книга, впорядкована Віктором Моренцем, має стати необхідною для чернігівських і ніжинських дослідників, щоб швидше звільняти голови й душі наших співгромадян від рясно натолоченого дурману московської обрядославної церкви.

Василь ЧЕПУРНИЙ

До речі, тепер книгу можна придбати у тій- таки Катерининській церкві...